Вірш «Ти знаєш, що ти — людина?» по-симоненківськи простий, доступний для учнів. Та за філософською наснаженістю, могутньою гуманістичною напругою він належить до найвищих досягнень не тільки поезії Василя Симоненка а й усієї нашої літератури. Таке, на перший погляд, звичне питання — «Ти знаєш, що ти — людина?» — має глибокий філософський підтекст. Ти знаєш, що ти — людина? Отже, ти повинен знати, що ти — не бездушний гвинтик. Що ти повинен мати право на свободу, на визначення своєї людської гідності, на можливість жити так, як ти хочеш, і, нарешті, право на щастя. А чи є в тебе все це? Ти — цілий світ. Людина замислюється — а чи так я живу? Чи гідний я високого імені людини? Що треба зробити, аби залишити по собі добру пам’ять. А сьогодні все — озера, гаї, степи — для тебе. Отож проживи життя гідно, достойно людини, передай нащадкам те, що дістав ти в спадок від пращурів. Ось на такі роздуми наводить вірш, у якому на перший погляд нічого складного... І саме його простота й доступність і зумовлюють силу ідейно-художнього впливу твору на читача, змушують його переглянути своє ставлення до життя, до свого місця в ньому.
Алего́рія б двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями, з характерними ознаками приховуваного. Сатира — гостра критика чогось, окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних із загальнообов'язковими принципами чи встановленими ідеалами. Літо́пис — історико-літературний твір у Русі, пізніше в Україні, Московщині та Білорусі, в якому оповідь велася за роками (хронологія). Писалися переважно церковнослов'янською мовою, з численними вкрапленнями місцевої лексики.
Моя улюблена героїня повісті І.Франка "Захар Беркут "- Мирослава. Напевно, вона подобається багатьом. Особисто мене вона вразила своєю сміливістю. Всі тухольці теж про неї відгукувалися, що вона "смілива і гарна" дівчина.
У житті Мирослави був важкий вибір: стати разом з батьком зрадницею чи покинути його заради тухольців, Максима і разом з ними захищати свою землю від ворога. Мирославу виховував батько, матір померла, тому вона дуже любила його. До останнього намагалася переконати не бути з ворогами, не зраджувати свій народ. І коли зрозуміла, що батько засліплений ненавистю до своїх односельців, його уявлення про її щастя були чужими їй, зробила правильний вибір.
На мою думку, Мирослава була розумною і кмітливою, бо здогадалася і порадила тухольцям виготовити метавки. Цією зброєю вони зуміли зупинити ворога.
Ось чому мені подобається ця героїня. Вона правильно вчинила, що не зрадила своїх односельців - тухольців, свій рідний край і була вірною в коханні. Мирослава може бути для нас прикладом любові і відданості своєму народові.
Вірш «Ти знаєш, що ти — людина?» по-симоненківськи простий, доступний для учнів. Та за філософською наснаженістю, могутньою гуманістичною напругою він належить до найвищих досягнень не тільки поезії Василя Симоненка а й усієї нашої літератури. Таке, на перший погляд, звичне питання — «Ти знаєш, що ти — людина?» — має глибокий філософський підтекст. Ти знаєш, що ти — людина? Отже, ти повинен знати, що ти — не бездушний гвинтик. Що ти повинен мати право на свободу, на визначення своєї людської гідності, на можливість жити так, як ти хочеш, і, нарешті, право на щастя. А чи є в тебе все це? Ти — цілий світ. Людина замислюється — а чи так я живу? Чи гідний я високого імені людини? Що треба зробити, аби залишити по собі добру пам’ять. А сьогодні все — озера, гаї, степи — для тебе. Отож проживи життя гідно, достойно людини, передай нащадкам те, що дістав ти в спадок від пращурів. Ось на такі роздуми наводить вірш, у якому на перший погляд нічого складного... І саме його простота й доступність і зумовлюють силу ідейно-художнього впливу твору на читача, змушують його переглянути своє ставлення до життя, до свого місця в ньому.