1) Мартин Боруля — головний персонаж комедiï. Це людина iз заможноï верхiвки села, не заслiплений жадобою збагачення, не позбавлений рис гуманностi. Однак, це натура, скалiчена духовно нездоланним прагненням вийти «на дворянську лiнiю». Коли б його спитали, навiщо йому те дворянство, вiн, певно, не змiг би пояснити як слiд своє дивне бажання. Мартин — гарний сiм'янин, у домi порядок i достаток; i авторитет, i гроші — все це у нього є. Виявляється, герою треба дворянського титула, який, на думку Мартина, зробить його паном. У своєму домi цей «міщанин-шляхтич» (так назвав свого героя Журдена французький драматург Мольєр) заводить дворянськi порядки, сам мучиться через своï химери, але терпить, бо вважає таку «домашню перебудову» шляхом до полiтично-правового мiсця в помiщицько-капiталiстичнiй державi, яке мало дворянство. Мартин велить своïм дiтям називати себе не татом, а «папiнькою», а маму «мамiнькою». Вiн довго вранцi вилежується в лiжку, як пан, хоча в нього, трудящоï людини, вiд довгого лежання з незвички болять боки. Дочку Марисю хоче вiддати замiж за «образованого чоловiка», сина Степана мрiє бачити знатним чиновником. Смiшно дивитися, як «правила» дворянського побуту суперечать традицiйним порядкам сiм'ï Мартина, викликають нерозумiння i подив членiв родини. Висмiявши таку поведiнку свого героя, Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицiй, ставлення людини до своєï рiдноï землi, свого родоводу, прадiдiвських коренiв, працi, народних звичаïв. Головне не титул, а вмiння залишатися порядною, високоморальною людиною у всiх життєвих ситуацiях.
З давніх-давен люди складають пісні про своє життя й працю, про важливі події країни. Згодом учасники цих подій вмирають, але залишається пісня. Вона не забувається. її продовжують співати люди. І тут перед нами оживає героїчна історія українського народу, його гордий нескорений дух, безмежна відданість своїй Батьківщині В історичних піснях розповідається про боротьбу нашого народу з турецько-татарськими нападниками, які часто спустошували міста і села, розправлялися з людьми. Захисниками українського народу в ті далекі часи були козаки. Вони не шкодували свого життя, обороняючи рідну землю. У пісні "Ой Морозе, Морозенку" розповідається про героїчну боротьбу українського народу проти панської Польщі. Очолив цю боротьбу Богдан Хмельницький. Головною силою у цій війні були селяни. Інколи їм допомагали кримські татари. Але були випадки, коли татари робили грабіжницькі набіги на міста і села України. Мелодія цієї пісні сумна, бо то за Морозенком вся Вкраїни плаче. Морозенко — славний козак, бився до ночі глухої. Бій тривав довго, козаків полягло багато, але ворогів — утроє більше. Морозенка замордували ворогі прокляті. Загинув Морозенко, але пам'ять про нього житиме вічно. А пісня про нього є заповітом мужності й вірності рідній землі. А скільки ще є таких пісень. У них відбилась безсмертна і жива історія нашого народу, справжній характер України.
Пісня супроводжує український народ протягом усієї історії його існування. У важкі часи занепаду, під час важких випробувань війнами та бідністю народна пісня допомагала людям. У ній – пам'ять про про минуле та щирі почуття. У радісні хвилини життя – при народженні немовляти, хрещенні та на будьяке свято. Пісня допомагала в праці та в дорозі. Мабуть, така співуча в нас українська душа. . Українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. Вони нікого не залишають байдужими. Незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. У наших піснях немає жорстокості, агресії, навпаки – прагнення щастя, любові, добробуту. Без рідної пісні ,як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів.
