Перші відгуки про Шевченкові твори з’являються в польській і чеській критиці вже в 40-х роках XIX століття. Але широкий і цілеспрямований інтерес до його поезії формується серед слов’ян у кінці 50-60-х років, свідченням цьому є значна кількість присвячених йому статей (переважно польських) і перші переклади його творів польською, чеською і болгарською мовами (Л. Совінського, А.Гожалчинського, І. В. Фріча, Р. Жинзифова тощо). У 1863 році вийшов збірник поезій Шевченка польською мовою в перекладах В. Сирокомлі, а в 1865 — книга Г. Баттальї, яка стала першим монографічним дослідженням його творчості. У другій половині XIX століття переклад його творів захопив Чехію (Р. Єсенська, Р. Покорний та інші), Болгарію (Л. С. Каравелов, П. Р. Славейков та інші), Сербію (В. Николич та інші), Хорватію (А.Харамбашич). Значний внесок у справу інтерпретації Шевченка іноземними мовами зробили відомі прозаїки і поети Л. Стоянов і Д. Методієв, А. Гідаш і Ш. Береш, Е.Вайнерт і А. Курелла, І. Буздугану і В. Тулбуре, Д. Максимович і И.Хорвачанин та інші. Видатний шведський славіст, референт Нобелівського інституту Шведської академії наук Альфред Єнсен, який добре знав українську мову, написав дві книжки про творчість Тараса Шевченка, де зазначав: «Велика сила прийшла з Правобережної України, справжній обновитель української літератури... В історії світової літератури він поставив собі пам’ятник, сильніший від бронзи». Австрійський письменник, дослідник: творчості Шевченка Карл Еміль Францоз у своїй праці про нашого поета в 1878 році писав: «В особі Шевченка замучено найбільшого співця українського народу, геніального поета. Його талант не міг повністю розвинутись, та вже одне те, що він зміг написати, забезпечує йому безсмертну славу». Багато користі для ознайомлення й популяризації творчості Шевченка на Заході зробила німецька поетеса Юлія Віргінія, що переклала вибрані твори поета німецькою мовою. У своїй статті вона зазначає, що успіх Шевченка не мав рівних в історії літератури і що він «має право займати у світовій літературі визначне місце». У Франції перші статті про Шевченка з’явилися в пресі в 1847 році. Французький культурний діяч Еміль Дюран опублікував 1876 року в одному журналі статтю, де писав: «Поет, є народним, у найширшому розумінні цього слова. Слава його перейшла кордони батьківщини і поширилась по Європі». В Англії популяризатором творчості Шевченка був професор Оксфордського університету Вільям Річард Морфіл. В Америці — проф. Кларенс Маннінг з Колумбійського університету. Цікаво й те, що в усіх працях у кожній країні автори розвідок чи праць про Шевченка намагаються знайти щось близьке зі своїм Каравеловим чи Ботевим, мадяри — з Петефі, інші — з Пушкіним, Б. Беранже чи Бернсом, Гомером, поляки — з Міцкевичем, але всі вони на перше місце ставлять нашого Шевченка. Чеський письменник і перекладач поем Шевченка Мілан Яріш у передмові до вибраних творів Шевченка каже: «Чехи особливо вдячні Шевченкові за твір «Єретик», де він змалював героїчну постать Яна Гуса, присвятивши поему видатному чеському діячеві – проф. Празького університету Павлові Шафарикові.Відомо також, як сам Шафарик, прочитавши цю поему, був зворушений до сліз. Заслужену оцінку Шевченковій творчості дають і поляки. Польський поет Леонард Севінський ще в 1861 році написав працю про Шевченка, додавши до книжки й переклад «Гайдамаків». У своїй праці він підкреслював; «Велика це людина — Тарас Шевченко, велика вже сама собою, ще вища величчю дум мільйонів, що знайшли свій вияв у натхненній його пісні...» А польський перекладач А. Гожалчинський у передмові до своїх перекладів творів Шевченка, що вийшли в 1862-1873 роках, називає Шевченка «пророком, що тримає лютню і співає народові його власну рідну пісню». Про світове значення творчості Шевченка добре сказав народний поет Узбекистану, академік Гафур Ґулям: «Вірний і геніальний син українського народу — безсмертний, він належить усім народам, незалежно від того, якою мовою вони говорять і в якій частині земної кулі вони живуть, бо він оспівував і боровся за такі високі, благородні, справді людські ідеали, які безсмертні і які виражають кращі думи, мрії й прагнення всіх народів».
Тема «Жар-птиця»: зображення жар-птиці, яка, перебуваючи у клітці, а потім покинувши її, освітила все довкола у столиці і принесла людям радість і щастя. Ідея: возвеличення краси екзотичного птаха, який робить всіх радісними, веселими; засудження заздрості, зла (ґава). Основа думка: у світі завжди протиставляється добро (жар-птиця) і зло (ґава), відбувається боротьба між цими силами, але всупереч усьому перемагає світле, радісне і щасливе.
