Федір Михайлович Достоєвський – письменник і гуманіст - велику частину життя прожив в досить обмежених матеріальних умовах. Роман "Злочин і кара" був задуманий ним ще на каторзі. Ця ідея зародилася саме в епоху великих змін, коли в суспільстві стався соціальний перелом і виникли нові світогляди.
Автор викриває суспільство, яке нещадне до тих, хто не має грошей. У світі стає неможливо жити, і саме тому герої Достоєвського намагаються шукати вихід з цього жахливого становища. Жертвою цьго суспільства стає і головний герой роману - Родіон Раскольников. Цей образ відтворений психологічно тонко, з властивою Достоєвським здатністю проникати у внутрішній світ своїх героїв. Умови, в яких живе Раскольников, викликають у нього протест. Зріє бунт, але він носить індивідуальний характер. Бунт Раскольникова є егоїстичним, і в цьому полягає його слабкість і приреченість. Сам Достоєвський був проти всякого бунту.
Обравши для себе роль рятівника людства, Родіон Раскольников прагне "встати" над безглуздим натовпом і силою своєї влади змінити світ. Під впливом задушливої атмосфери вузьких вулиць Петербурга, він йде з сокирою до старої, сумніваючись і не вірячи до останнього моменту в те, що він вчинить злочин.
Що ж перетворило Родіона Раскольникова на злочинця? Що стало мотивом його злочину? На перший погляд саме убогість ставить дилему: порушити моральність — злочинно, не порушити — теж злочинно по відношенню до близьких. Родіон все частіше й частіше задавався питанням: «Чому розумні, шляхетні, добрі люди повинні животіти, у той час як незначні і підлі насолоджуються життям у достатку й радості?». Але це питання породжує хибний мотив.
Головний – постає у думках Раскольникова питанням: чи може гуманна людина, яка страждає за пригнічене людство, дозволити собі вбивство хоча б однієї "нікчемної" істоти, заради позбавлення від страждань та скрути багатьох благородних, чесних людей? Відповідь на це питання головний персонаж намагається знайти у теорії "чи я твар тремтяча, чи маю право". Раскольников впевнений, що належить до "надлюдей", яким дозволено усе, які можуть піти на злочин в ім'я благородної мети, дозволити собі убити «по совісті». Таким чином він поділив людей на "вищий" та "нижчий" сорти, привласнив собі та іншим "вищим" право судити, страчувати, переступати людські та божі закони.
Та після Раскольников не відчуває себе переможцем, він не набув заспокоєння і щастя, вчинивши по праву «незвичайних людей». Божий закон «Не убий»! сильніше за усі теорії. Не випадково автор дав герою таке прізвище, яке постійно нагадувало б читачеві про внутрішній розкол персонажа...
Таким чином, в особистості головного героя роману «Злочин і кара» виведені дві прямо протилежні ідеї: ідея любові до людей і ідея безмежного презирства до суспільства - ідея Наполеона. Та з огляду на повний аналіз твору, найбільш важливий і значий мотив вбивства в романі «Злочин і кара», на мою думку, виявляється в розробленій Раскольниковим теорії, що виправдовує злочин.
1.Свиня Манюня у метро під свинарником 2. Бій биків з участю корови Контрибуції 3. Пригоди у Києві 4. Екзамен. Переекзаменовка 5. Ява-Кукурудзо шукає острів 6. Порятунок Собакевича з колодязя 7. Утопленик. Незнайомець з тринадцятої квартири 8. Добрий Максим Валерянович 9. Нічні пригоди у печері 10. Розкрита таємниця годинника 11. Дива діда Соломона 12. Лихо в селі 13. Відважний Ява 14. Трое невідомих 15. Весілля вчительки і лейтинанта
Щастя... У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя - відчувати, що ти потрібен людям. Щастя - це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти - першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка - щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги. Щастя - це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра... Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "Тіні забутих предків". Бути щасливим - це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини. А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і "Мисливські усмішки" О. Вишні! Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям - важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої - великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ. На мій погляд, щастя кожної людини - знайти себе в труді. І тут на думку спадають рядки з вірша Т. Шевченка "Минають дні, минають ночі..." Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись. А дай жити, серцем жити І людей любити... Як бачимо, поет виразив у цих рядках велику любов народу до праці. Коли людина не працюватиме, вона буде зайвою у суспільстві. Пост закликає любити труд. Людина в труді стає кращою, світлішою. Тільки в труді розкривається її душевна і зовнішня краса. Отже, головне щастя - це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя. Я встигла зробити ще зовсім мало. Адже я тільки закінчую школу. Житгя попереду. Мене захоплює фізика. Вона відкриває мені чудовий світ науки і техніки. І якщо вступлю до педінституту - буду найщасливішою людиною в світі. Людина повинна прожити свій вік прекрасно, залишивши по собі добру пам'ять.
Федір Михайлович Достоєвський – письменник і гуманіст - велику частину життя прожив в досить обмежених матеріальних умовах. Роман "Злочин і кара" був задуманий ним ще на каторзі. Ця ідея зародилася саме в епоху великих змін, коли в суспільстві стався соціальний перелом і виникли нові світогляди.
Автор викриває суспільство, яке нещадне до тих, хто не має грошей. У світі стає неможливо жити, і саме тому герої Достоєвського намагаються шукати вихід з цього жахливого становища. Жертвою цьго суспільства стає і головний герой роману - Родіон Раскольников. Цей образ відтворений психологічно тонко, з властивою Достоєвським здатністю проникати у внутрішній світ своїх героїв. Умови, в яких живе Раскольников, викликають у нього протест. Зріє бунт, але він носить індивідуальний характер. Бунт Раскольникова є егоїстичним, і в цьому полягає його слабкість і приреченість. Сам Достоєвський був проти всякого бунту.
Обравши для себе роль рятівника людства, Родіон Раскольников прагне "встати" над безглуздим натовпом і силою своєї влади змінити світ. Під впливом задушливої атмосфери вузьких вулиць Петербурга, він йде з сокирою до старої, сумніваючись і не вірячи до останнього моменту в те, що він вчинить злочин.
Що ж перетворило Родіона Раскольникова на злочинця? Що стало мотивом його злочину? На перший погляд саме убогість ставить дилему: порушити моральність — злочинно, не порушити — теж злочинно по відношенню до близьких. Родіон все частіше й частіше задавався питанням: «Чому розумні, шляхетні, добрі люди повинні животіти, у той час як незначні і підлі насолоджуються життям у достатку й радості?». Але це питання породжує хибний мотив.
Головний – постає у думках Раскольникова питанням: чи може гуманна людина, яка страждає за пригнічене людство, дозволити собі вбивство хоча б однієї "нікчемної" істоти, заради позбавлення від страждань та скрути багатьох благородних, чесних людей?
Відповідь на це питання головний персонаж намагається знайти у теорії "чи я твар тремтяча, чи маю право". Раскольников впевнений, що належить до "надлюдей", яким дозволено усе, які можуть піти на злочин в ім'я благородної мети, дозволити собі убити «по совісті». Таким чином він поділив людей на "вищий" та "нижчий" сорти, привласнив собі та іншим "вищим" право судити, страчувати, переступати людські та божі закони.
Та після Раскольников не відчуває себе переможцем, він не набув заспокоєння і щастя, вчинивши по праву «незвичайних людей». Божий закон «Не убий»! сильніше за усі теорії. Не випадково автор дав герою таке прізвище, яке постійно нагадувало б читачеві про внутрішній розкол персонажа...
Таким чином, в особистості головного героя роману «Злочин і кара» виведені дві прямо протилежні ідеї: ідея любові до людей і ідея безмежного презирства до суспільства - ідея Наполеона. Та з огляду на повний аналіз твору, найбільш важливий і значий мотив вбивства в романі «Злочин і кара», на мою думку, виявляється в розробленій Раскольниковим теорії, що виправдовує злочин.