– Лесю, вас називають геніальною Поетесою, дочкою Прометея, романтичною непересічною особистістю, а от мати нагородила Вас псевдонімом – Українка. Чому саме таким?
– Усе дуже просто, адже цей почесний псевдонім вказує на моє походження, на те, що я не соромлюсь своєї національності, захищаю Батьківщину сильним словом, а також доводжу світу, що українська література нічим не гірша зарубіжної й має своє почесне місце в серці кожного читача.
– Мати мала великий вплив на вас, але й уся сім’я до розвинутися вашим здібностям?
– Звісно. В родині спілкувалися українською мовою, шанували народні звичаї, читали українські книжки, а також видання іноземними мовами. Мій дядько, Михайло Драгоманов, – відомий публіцист, критик, історик. Мати, Олена Пчілка, – відома письменниця. Старший брат, Михайлик, рано зацікавився книгами, завдяки чому і навчив мене, чотирирічну дівчинку, читати разом із ним. Тому мені легко було вийти на літературний шлях, бо я з літературної родини, але від того не менше кололи мене поетичні терни.
-Леся, добрий день, у мене до вас запитання. А як вас звати насправді? - Добрий день. Моє справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач-Квітка. - Мене цікавить у яких взагалі ви писали жанрах свої твори? - У жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики. До речі, дякую за питання. -А завдяки яким творам ви стали відомою? - Завдяки моїм збіркам "На крилах пісень", "Думи і мрії", "Відгуки" та ін. - А це правда, що у вашому батьківському будинку—будинку Косачів часто збирались письменники, художники і музиканти, влаштовували вечори і домашні концерти? - Так, правда -А де, мене цікавить, ви народились? - Народилась я у місті Новгоград-Волинський 13(25) лютого 1871 -А це правда, що ви під час Водохреща дуже застудились? -Так, після цього я дуже хворіла. Але ця тема для мене неприємна. -Добре. А які мови ви знали? - Російську, польську, болгарську, давньогрецьку та латинську -Це дійсно багато. Мені дуже приємно було поспілкуватися з вами. Дякую - Ні за що. Це вам дякую
I. Край дороги стоїть тополя. (Чумак біля неї сумно зупиняється, чабан із сопілкою печальну мелодію заграє.) II. Історія тополі. (Дівчина покохала козака, а той загинув.) III. Застереження автора молодим дівчатам. (Минають роки, марніє краса, залишаються спогади про зустрічі з чорнобривими козаками.) IV. Дівчина чекає на козака. (Вона нудить світом, нічого не розрадить її.) V. Мати хоче одружити дочку зі старим та багатим. (Дівчина попереджає, що краще помре, ніж одружиться з ним.) VI. Дівчина іде до ворожки. (Вона хоче знати, що сталося з коханим, бо розлука така тяжка, що чорнобрива хоче втопитися.) VII. Ворожка дає зілля. (Його треба тричі випити.) VIII. Дівчина випиває його, стає несповна розуму та перетворюється на тополю.
На "основі твору мій улюблений герой до повісті "За сестрою"" попробуй сложить "Моє ставлення до вчинків Павлуся" із повісті "За сестрою"
Мені найбільше сподобався герой твору хлопець на і"мя Павлусь. у ньогої був дід Андрій, який привчав хлопця до лицарського ремесла. Навчав хлопця їздити на коні, кидати спис та внкар, орудувати шаблею та розповідав різні цікаві історії про їхні пригоди. ще в ньго були сестра Ганнуся, батько, мати і старший брат Петро, але він вже пішов на Запоріжжя. Якось у село ввірвались татари, запалили хати та почали ловити дітей. мати та дід хлопчини загинули, а Ганну та батька захопили у полон. Павлусеві довелося виявити велику сміливість, витримку, кмітливість, щоб потрапити в Крим і знайти б урятувати сестру. У які б скрут ні обставини не потрапляв хлопець, він ніколи не втрачав почуття людської гідності, не зраджував християнської віри. Це до йому вистояти й досягнути мети, незважаючи на його молодий вік.
– Усе дуже просто, адже цей почесний псевдонім вказує на моє походження, на те, що я не соромлюсь своєї національності, захищаю Батьківщину сильним словом, а також доводжу світу, що українська література нічим не гірша зарубіжної й має своє почесне місце в серці кожного читача.
– Мати мала великий вплив на вас, але й уся сім’я до розвинутися вашим здібностям?
– Звісно. В родині спілкувалися українською мовою, шанували народні звичаї, читали українські книжки, а також видання іноземними мовами. Мій дядько, Михайло Драгоманов, – відомий публіцист, критик, історик. Мати, Олена Пчілка, – відома письменниця. Старший брат, Михайлик, рано зацікавився книгами, завдяки чому і навчив мене, чотирирічну дівчинку, читати разом із ним. Тому мені легко було вийти на літературний шлях, бо я з літературної родини, але від того не менше кололи мене поетичні терни.