Метафора - це перенесення назви з одних предметів, явищ, дій, ознак на інші на основі подібності між ними. Наприклад:вушко чашки, голівка часнику, ріка спогадів, вогонь почуттів, час біжить, сонце усміхається, ліс спить. Різновидом метафори є метафоричний епітет - художнє означення, яке образно характеризує якийсь предмет чи явище. Наприклад:блискуча відповідь, колючий погляд, золоті руки, солодкі мрії. За стилістичним забарвленням серед метафор розрізняють: стерті метафори, які втратили свою образність: ніжка стола, ручка дверей, вушко голки, чутки ходять, день пройшов;образні загальномовні метафори: час біжить, дні летять, гроші тануть, холодний прийом, тепла атмосфера;образні індивідуально-авторські метафори: Кипить у нас в артеріях сучасність (Ліна Костенко); Поезія згубила камертон (Ліна Костенко). Мі́міка (від грец. mimikos — наслідуваний, акторський) — рухи м'язів обличчя, що виражають почуття і психічний стан людини. Персоніфікація (лат. persona — особа та facerе — роблю) — уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям; вид метафори, що сприяє поетичному олюдненню довколишнього світу
«Гуси-лебеді летять» коротка характеристика головних героїв. Михайлик — простий сільський талановитий хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Батько Михайлика — лицар-хлібороб. В образі Панаса Дем’яновича втілена ота вікова селянська мудрість і доброта, що так характерна для простих, чемних трудівників-хліборобів. Все життя своє батько працює на землі, на тій загорьованій десятинці, що і годує, і зодягає, і на світі держить його і сім’ю. Таким чином, першовідкривачами краси життя виступають потомственні хлібороби. Мати Михайлика — це образ духовно багатої, красивої, трудящої жінки-селянки. Ганна Іванівна — берегиня родинного добробуту і злагоди. Дід Дем’ян — представник старшого покоління Стельмахів. Бабуся — проста селянська трудівниця Люба — подружка Михайлика, вона добра, щира, чуйна. Дядько Себастіян — перший учитель і наставник майбутнього письменника, був голова комбіду. Він другий батько для Михайлика. Дядько Микола — великий життєлюб. Це — втілення народного оптимізму. Дотепний жартівник жив хоч і бідно, зате весело.
Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші…Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята. Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу.
За стилістичним забарвленням серед метафор розрізняють:
стерті метафори, які втратили свою образність: ніжка стола, ручка дверей, вушко голки, чутки ходять, день пройшов;образні загальномовні метафори: час біжить, дні летять, гроші тануть, холодний прийом, тепла атмосфера;образні індивідуально-авторські метафори: Кипить у нас в артеріях сучасність (Ліна Костенко); Поезія згубила камертон (Ліна Костенко).
Мі́міка (від грец. mimikos — наслідуваний, акторський) — рухи м'язів обличчя, що виражають почуття і психічний стан людини.
Персоніфікація (лат. persona — особа та facerе — роблю) — уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям; вид метафори, що сприяє поетичному олюдненню довколишнього світу