Якось (це було років два-три тому) я просто сиділа, гортала сторінки хрестоматії і, зупинившись навмання на одній сторінці, почала читати просто з твору. То була повість «Кайдашева сім'я», і тоді вона видалась мені неймовірно смішною, кумедною. Я читала і не могла відірватись... Пройшли роки. Я подорослішала, стала розумнішою, стала серйозніше сприймати речі, які раніше видавались такими смішними. І лише тепер, читаючи цю повість у десятому класі, почала замислюватись над тим, чи всі ці сварки, що кожен день отруюють життя і батьків, і їхніх синів і невісток відповідають нормальній психології людини? Нечуй-Левицький казав, що про народ треба писати без будь-яких прикрас, і ми можемо не сумніватися в ре¬алістичності повісті; та часом думається: чи може таке бути, щоб людина людині навмисно виколола око або підняла руку на батька через якусь побутову сварку? А особливо в ті часи. Ті часи... Так, але ж саме час є одним з найважливіших чинників впливу на життя людини, її вчинки. А як пам'ятаємо, події у повісті відбуваються в пореформеному селі, коли так всім захотілося земельки і кожен ладен був зі шкіри лізти, аби тільки відстояти свої права на власність. І це, безперечно, сприяло насамперед духовному роз'єднанню людей, деградації людської душі. Хоч, можливо, і спонукала їх до того постійна залежність від матеріальних нестатків. Узяти хоча б Лавріна й Малашку. Веселий, жартівливий хлопець, небайдужий до всього прекрасного, і добра, лагідна, співуча дівчина. Вони — ідеальна пара. Та, на жаль, «капіталістична» дійсність і необхідність пристосовуватись до звичного життя руйнують усі їхні добрі задатки. Мелашка стає все більш схожою на Кайдашиху, та і всі ті безперервні колотнечі змінили й Лавріна не на краще. Що вже казати про сварливу Кайдашиху, яка й так мала недобрий характер. Вона стає ще злішою і егоїстичнішою. Час нещадний, він ламає таких слабкодухих, як Омелько Кайдаш, та й ті ж Мотря і Карпо стають прикладом змізерніння людської душі. Усе, що вони здатні відчути, — ненависть, жорстокість і злість. Сварливі і обмежені люди. Так, людина не владна над часом, він сам диктує свої вади. Та зупиніться на мить і задумайтесь над тим, що є для людини сім'я. Сім'я — це чи не найдорожче з усього, що має людина. Тож чи варто жертвувати нею? Так і хочеться сказати: «Зупиніться, подивіться навколо, ви стоїте над прірвою, ваше життя ламається, летить під укіс. Зупиніться, поки не пізно!».
Нещодавно я прочитала твір Олександра Гавриша «Неймовірні пригоди Іван Сили – найсильнішої людини світу». Ця повість дуже цікава й дуже мені сподобалась. Читаючи рядки твору, зрозуміла якою важкою була доля героя. Йому довелося пройти через складні випробування. Також зауважу, що Іван приємно вразив мене своїми бійцівськими якостями. Я захоплююсь порядністю, мужністю, щирістю та силою волі силача. Він зробив дуже багато, щоб стати визначною особистістю. Чесноти до йому впевнено дійти до своєї мети. - Півдня Іван провів у тренуваннях, згадуючи науку Брякуса, який навчив його різних видів боротьби. Із цих рядків ми бачимо на скільки цілеспрямованим був Іван. Я розумію, що для перемоги хоча би в одному поєдинку, безумовно, слід докласти безліч зусиль та тривалих тренувань. Іван же неодноразово перемагав у двобоях. Це свідчить про його завзятість та працьовитість. Та найголовніше, що слава не зіпсувала Івана. Він завжди залишався доброю, чесною та щирою людиною.
З давніх-давен, на Русі зразком надзвичайної сили духу і великої сили волі були богатирі. Одним з них був Ілля Муромець. Хто ж такий Ілля Муромець? На відміну від більшості казкових богатирів Ілля Муромець був реальним персонажем. За розповідями, він був народжений в маленькому селі Карачарова, не далеко від міста Муром. Він був єдиною дитиною в селянській родині. За переказами, Ілля Муромець просидів не виходячи з дому тридцять три роки, але незабаром доля підкинула йому сюрприз у вигляді старців, що проходили повз села і завдяки яким він і став захисником Русі. Після того, як Ілля випив казкової води, яка була спеціально заговорена, він зробив свій перший крок, він, можна сказати і переміг самого себе і свої страхи. На подальшому своєму шляху Ілля Муромець, як і будь-який інший казковий герой, зустрічав безліч лиходіїв, які так і хотіли втілити свої злісні плани в життя. Першим з таких лиходіїв виявився - Соловей Розбійник, але на відміну від персонажа богатиря, цей образ був абсолютно казковий. Це був збірний образ степових кочівників, яким російський народ протистояв в кінці X - початку XI століть. Після того як Ілля мужньо розправився з лиходієм, він привіз його до Києва. На огляд людям. Навіщо ж Ілля Муромець ризикував собою? Ілля, на відміну від інших російських богатирів, здійснював свої подвиги заради матінки-Русі, а не заради нагород з княжого двору, спохвали і слави. Про це говорить той факт, що коли Ілля Муромець виявився на перетині трьох доріг, богатир пішов в ту сторону, де він був знайшов свою смерть. Цей рішення далося богатирю не легко і поїхав він на Київ, щоб постояти за Русь, битися з ворогами і доблесну службу несті. Іменно ось так закінчилась розповідь про славного богатиря, але насправді, це був тільки початок легендарного шляху Іллі Муромця. Завдяки своєму величезному мужності і непохитної сили волі і великої любові до рідної землі Ілля Муромець став улюбленим казковим персонажем.
Пройшли роки. Я подорослішала, стала розумнішою, стала серйозніше сприймати речі, які раніше видавались такими смішними. І лише тепер, читаючи цю повість у десятому класі, почала замислюватись над тим, чи всі ці сварки, що кожен день отруюють життя і батьків, і їхніх синів і невісток відповідають нормальній психології людини? Нечуй-Левицький казав, що про народ треба писати без будь-яких прикрас, і ми можемо не сумніватися в ре¬алістичності повісті; та часом думається: чи може таке бути, щоб людина людині навмисно виколола око або підняла руку на батька через якусь побутову сварку? А особливо в ті часи. Ті часи... Так, але ж саме час є одним з найважливіших чинників впливу на життя людини, її вчинки. А як пам'ятаємо, події у повісті відбуваються в пореформеному селі, коли так всім захотілося земельки і кожен ладен був зі шкіри лізти, аби тільки відстояти свої права на власність. І це, безперечно, сприяло насамперед духовному роз'єднанню людей, деградації людської душі. Хоч, можливо, і спонукала їх до того постійна залежність від матеріальних нестатків.
Узяти хоча б Лавріна й Малашку. Веселий, жартівливий хлопець, небайдужий до всього прекрасного, і добра, лагідна, співуча дівчина. Вони — ідеальна пара. Та, на жаль, «капіталістична» дійсність і необхідність пристосовуватись до звичного життя руйнують усі їхні добрі задатки. Мелашка стає все більш схожою на Кайдашиху, та і всі ті безперервні колотнечі змінили й Лавріна не на краще. Що вже казати про сварливу Кайдашиху, яка й так мала недобрий характер. Вона стає ще злішою і егоїстичнішою. Час нещадний, він ламає таких слабкодухих, як Омелько Кайдаш, та й ті ж Мотря і Карпо стають прикладом змізерніння людської душі. Усе, що вони здатні відчути, — ненависть, жорстокість і злість. Сварливі і обмежені люди.
Так, людина не владна над часом, він сам диктує свої вади. Та зупиніться на мить і задумайтесь над тим, що є для людини сім'я. Сім'я — це чи не найдорожче з усього, що має людина. Тож чи варто жертвувати нею? Так і хочеться сказати: «Зупиніться, подивіться навколо, ви стоїте над прірвою, ваше життя ламається, летить під укіс. Зупиніться, поки не пізно!».