Аналіз вірша "Лебеді материнства" Автор: В. Симоненко Рік: 1981 (вийшов друком) Жанр: ліричний вірш (колискова)Вид лірики: громадянська Провідний мотив: любов до матері й БатьківщиниВіршовий розмір: хорей Тип римування: суміжне Форма оповіді: монолог Тема: відтворення материнського співу над колискою дитини, в якому висловлюється тривога жінки за долю сина, чистоту його душіІдея: уславлення материнської любові до дитини; матір, як і Батьківщина, єдина для кожної людини, а вибрати їх не можнаХудожні засоби Повтор: Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Епітети: «білява хата», «лебеді рожеві», «тихі зорі», «золоте сузір’я», «хмільні смеркання», «сиві очі». Метафори: «мріють криками… лебеді», «темряву тривожили… півні», «танцювали лебеді», «заглядає в шибку казка», «лебеді… лоскотали марево», «…будуть мандрувати очі материнська і білява хата», «прийдуть верби і тополі», «стануть… листям затріпочуть… душу залоскочуть». Порівняння: «лебеді, як мрії». Інтонації: щирість, відвертість, довірливість, таємничість (досягнуто алітерацією звуків р, л).ось все що змогла знайти, сподіваюсь не завадить))
Учому ж рiзниця мiж поетом та бертольдом? читач одразу бачить, що вiдмiнностi мiж вдачами цих персонажiв принциповi. вже в першiй частинi твору поет говорить про своє життя: вiн почуває себе вiльним i багатим. його думи несуть його, куди вiн захоче, за своєï творчоï уяви, особливого свiтосприйняття вiн, здається, може осягнути весь свiт, тож весь свiт належить поетовi. поет не вiдчуває себе самотнiм чи нещасним: його завжди оточує молодь яка дослухається його слiв, подумки вiн завжди з людьми, з народом, з природою. бертольдовi важко це зрозумiти. авторка так характеризує свого персонажа, лицаря бертольда: був вiн гордий та завзятий, але ж тiльки на упертiсть та на гордощi багатий. у життi ж бертольд має зовсiм iншi цiлi, вiн приземлений та практичний. i здавалося б, нiчого немає поганого в практичностi, але така тонка межа мiж життєвою практичнiстю та приземленiстю, бездуховнiстю. лицаревi важко оцiнити щось, що не можна побачити: краса духу, сила мистецтва йому фантомами, iлюзiями: я б вiддав отой химерний твiй таємний свiт надхмарний за наземне справжнє графство, за пiдхмарний замок гарний. але коли лицар чує слова поета, навiть вiн не може встояти перед ними, навiть вiн визнає силу слова: довго й лицар слухав пiсню, далi мовив на вiдходi: що за дивна сила слова! ворожбит якийсь, та й годi! пiзнiше лицар не раз упевнюється в магiчнiй силi слова: поет йому завоювати серце коханоï за серенади, пiснi поета вiйську здобути перемогу… але коли бертольд повертається з вiйськового походу, вiн встановлює своï порядки в графствi: податки та мита роблять життя народу нестерпним, а про справедливiсть законiв годi й мрiяти. тодi спiвцi знову беруться до справи: силою свого слова вони i звеселяють людей, i нагадують про те, що справедливiсть iснує, але ïï треба вибороти, не миритися зi своєю долею, а боротися за краще майбутнє . але, як виявляється, лицар бертольд визнає цiлу слова тiльки тодi, коли воно стоïть на сторожi його iнтересiв. без жодного покору сумлiння правитель вирiшує пiдкупити спiвця, все ще вiрячи в те, що за iронiï все можливо. але поет знов виказує не тiльки безкорисливiсть, а й небайдужiсть до житгя народу, до справедливостi та рiвностi серед людей. поет вiдкиває пропозицiю графа стати його придворним спiвцем: не поет, у кого думки не лiтають вiльно в свiтi, а заплутались навiки в золотiï тонкi сiтi. не поет, хто забуває про страшнi народнi рани, щоб собi на вiльнi руки золотi надiть кайдани! своє життя поет, за наказом бертольда, доживає у темницi, проте вiн не боïться навiть ув'язнення, знаючи, що правда на його боцi. вiн лишає по собi своï пуми-чарiвницi та учнiв, що продовжують його справу. за словами лесi украïнки, протистояння правителiв та поетiв триває i досi, а коли воно зникне, то i мочиться давня казка, а настане правда нова. твiр лесi украïнки давня казка побудований на суперечностях мiж двома героями поетом i лицарем бертольдом тобто мiж силою мистецтва слова та силою влади й примусу, мiж силою духу та орiєнтацiєю на матерiальне. напевно, правда нова зараз набагато ближча, нiж за часiв створення поеми: ми можемо вiльно висловлювати своï думки, закiнчилися страшнi часи суперечок через iдеологiчнi переконання… але ми маємо пам'ятати про давню казку видатноï украïнськоï письменницi, аби не припуститися колишнiх помилок i наближати нову правду, втiлювати ïï у нашому життi.
Для Гамлета, життя якого була гармонійною в сім'ї люблячих батьків, серед вірних університетських друзів, усе перевернулося разом зі смертю батька і подіями, які відбулися після цього.Привид батька закликає Гамлета до помсти. Світ відкрився перед ним у всьому своєму трагізмі, перетворивши безтурботного юнака в страждаючого філософа. Душа юного принца в сумнівах. Тепер він болісно сприймає те, що кругом звучать слова, які насправді прикривають брехня. Всюди амбіції, марнославство, бажання не бути, а здаватися. Лише Гамлету брехня чуже.Гамлет перестає вірити кому-небудь. Рідний дядько виявився вбивцею батька, а мати вийшла заміж за вбивцю, недавні друзі Розенкранц і Гільденстерн виявилися зрадниками. Навіть чиста наївна Офелія стає мимовільним зброєю в руках свого батька Полонія, зброєю, спрямованим проти Гамлета. У цій ситуації він не знає, кому може довіритися. Гамлет - один проти світу зла. Навколо майже всі звикли кривити душею, лицемірити, брехати, «здаватися», прикриватися словами. Гамлет хоче розірвати цю брехливу оболонку слів, дізнатися, що за нею. Оточення сприймає його як дивного, незрозумілого і навіть небезпечного для себе - "нормальних" людей, які звикли жити в брехні. Так народжується версія про божевілля принца. Гамлет підтримує таке твердження, адже його божевілля - це можливість говорити правду.Насправді Гамлет розумний, широко освічений. Його натура глибока, тонка, артистична, а мову дотепний і парадоксальна: "І замкніть мене хоча і в горіхову шкаралупки, я і там буду вважати себе володарем безмежності". Гамлет - філософ, який прагне зрозуміти сутність речей.Про себе він говорить: "Сам я людина досить таки порядна, а то можу себе пред'явити звинувачення в стількох гріхах, що і навіщо тільки мене мати народила?! Я вельми гордий, мстивий, самолюбний. У мене в розпорядженні більше гріхів, ніж думок, щоб їх обдумати, мрій, щоб їх втілити, часу, щоб їх здійснити. Всі ми пройдисвіти несусвітні "."Бути чи не бути" - знаменитий гамлетівське питання Світ людей жахливий. І саме життя сплетена з фальші, брехні, жорстокості. Що ж робити? Померти - заснути, не більше. І знати, що скінчиться Серцева біль і тисяча турбот ... Померти Заснути. Може, і бачити сновидіння? "
