"Моя душа — це храм чи купа цегли?" (за романом Олеся Гончара "Собор") (ІІ варіант)
Душа людська...
Що воно таке?
Так чи інакше, але є в людини дещо, що робить її саме людиною. І ми називаємо це "дещо" душею. Це слово несе в собі позитивний зміст: душа — добра, свята, рідна... І значно рідше ми чуємо: зла, жорстока, продана дияволу душа. Про погану ж людину часто кажуть: "у нього немає душі".
Отже, душа — це щось позитивне. Але і прекрасні споруди можна перетворити на купу цегли. Це відбувається з різних причин. Часом життя заганяє людину в глухий кут — і душа її перетворюється на руїну, а іноді людина сама руйнує власну душу.
Про це й розповідає нам роман О. Гончара "Собор".
Побудований він на протиставленнях і контрастах. У одних людей душа — собор (як втілення краси, духовності, добра), у інших — купа цегли, або (що ще гірше!) — взагалі вона відсутня. А проявляється це у ставленні до різних подій і явищ, з якими людина стикається в житті.
Основа життя — кохання, сім'я, продовження роду. тому ми бачимо в романі з одного боку Віруньку та Івана Баглая з їх зворушливою вірністю і ніжністю, Єльку та Миколу з їх романтичною чистою закоханістю, а з іншого — бригадира, який наплював Єльці в душу, "батькопродавця" Володьку Лободу, що бачить у дівчині красиву річ, яку треба шліфувати.
Скрізь і всюди людину оточує природа. Старий Лобода закликає кожного посадити дерево. Його ж син збирається затопити або висушити (йому однаково) плавні, аби відзначитися, догодити начальству.
Виявляється людська душа і в ставленні до предків, до історії, до свого коріння. Академік Яворницький навіть під загрозою смерті готовий захищати козацький музей від осквернителів. Існування цього музею збагачує Єльку, вона вдячна своїм предкам за прекрасний посаг: чисте небо і прекрасний собор. Микола Баглай схиляється перед генієм того юнака, що за три дні з очерету зробив "проект" майбутнього собору. А Лобода-"висуванець" разом із однокурсником Миколи Геннадієм вважає усе це "мотлохом" минулого.
Важливу роль в житті людини відіграє і мистецтво, що розвивалося ще з печерних часів. Поезія, живопис, музика — це людинознавство.
Объяснение:
Чому п'єса так припала до душі глядачеві? Бо вона відображувала реальне народне життя, із яким кожен глядач стикався кожного дня. Навіть більше: кожен жив цим, тож, побачивши на сцені власні болі та переживання, зрозумів і полюбив це твір.
"Наталка Полтавка", як ми бачимо із заголовку, оповідає нам про долю звичайної української дівчини. Наталка працьовита і щира, чуйна і дотепна, розумна і �расива як зовні, так і душевно. Наталка щиро кохає Петра, вона віддано чекає на нього кілька років. Проте обставини тиснуть на дівчину, мати схиляє до шлюбу з іншим. Прекрасно описує автор і душевні переживання Наталки, і громадську думку, згідно з якою шлюб за розрахунком сприймається як цілком нормальне явище. Але найбільше захоплення викликає сила духу Наталки, яка не хоче коритися долі, хоче сама творити свою долю, здобувати своє щастя
Объяснение:
У центрі історії Ольги Кобилянської знаходиться сім’я Федорчуків, вона представлена батьком сімейства Івонікою, матір’ю Марією, а також двома синами – старшим Михайлом та молодшим Савою. Події повісті розвиваються драматично. Спочатку автор описує їх життя, розповідає про те, яким великим трудом далася Федорчукам можливість придбати землю. Пізніше автор розповідає про синів Федорчуків – ці молоді хлопці були різними. У той час як Михайло був працьовитим і слухняним, Сава почав спілкуватися з неблагополучною дівчиною Рахірою. Рахіра виступила підбурювачем, через неї Сава зрештою вбив Михайла. Молодший брат не хотів ділитися зі старшим спадщиною, хотів отримати всю землю тільки для себе, а тому й зважився на злочин братовбивства. Цілком зрозуміло, що батьки були вбиті горем. Івоніка Федорчук дізнався, що вбивцею Михайла був Сава, але не зміг зламати долю молодшому синові, а тому не повідомив про це владі.
Сумна історія наштовхує на деякі роздуми. Цінний ресурс землі, отримати яку так прагнули деякі люди, став причиною справжньої ворожнечі і навіть злочину. Не можна сказати, що Сава так любив землю, він не хотів на ній трудитися, але все ж він хотів її отримати і стати єдиним спадкоємцем. Тому він убив свого брата і приніс у родину таке горе, якого та ще ніколи не знала. Бажання отримання майна повністю затьмарило розум як Саві, так і Рахірі, яка намовила його на злочин. Любов Федорчуків до землі зіграла з ними дуже злий жарт.
Земля – це благо, але не можна назвати це благо безумовним. Є більш важливі речі, ніж матеріальний достаток, який може бути забезпечений землею. Необхідно любити людину в цілому і своїх родичів зокрема. Ні в якому разі не можна ставити цінність землі вище цінності людського життя. Земля стає злом, якщо людина починає цінувати її вище за все інше. Це сталося і з Савою. Наймолодший з Федорчуків наплював на своїх близьких, вчинивши страшний злочин. Це нівелювало цінність землі, для Сави і інших членів сім’ї Федорчуків вона стала злом.