Цими словами поет звертається до людей, схожих духом на славетних відкривачів нових земель - Колумба і Магелана. Використання метонімії дає йому можливість в алегоричному вигляді закликати під свої знамена всіх тих, в кого в душі звучить вічний поклик йти в незнані далі, за моря і гори, знаходити щось, робити відкриття,. Звертається до мрійників і мандрівників не лінитися рушати в путь за відкриттями, навіть якщо всі навкруг вважають, що все вже відкрито до нас. Тому що головне - йти за своєю мрією, не давати душі вснути в болоті повсякдення
Лукаш — як антипод добра і зла, розглядається як образ талановитої людини, що має хист митця, але його засмоктують дрібновласницькі інтереси. Під впливом навколишнього середовища Лукаш поступово втрачає щедрість, щирість, ніжність почуттів. Лукаш-вовкулака — це образ, сповнений протиборства людини з собою, людини з дискомфортом душі, що приводить до трагічного її кінця.
Мавка більш близька нам, бо вона бореться за кохану людину, її духовна краса виявляється у всьому: в любові до природи, в баченні її краси, в шанобливому ставленні до старших, в готовності принести себе в жертву заради інших, в умінні прощати й вірно любити.
Любов же Лукаша не витримує перевірки буденщиною. Він не зумів захистити своє почуття. Нерішучість, безвольність, непослідовність у вчинках і почуттях, відсутність внутрішньої гармонії — це ті негативні риси його характеру, що привели його до загибелі.
Отже, Леся Українка в образі Мавки втілила свої мрії про вільне, духовно багате, гармонійне життя, а образом Лукаша ствердила думку, що людина з суперечливим характером, роздвоєною душею, дрібновласницькою психологією, обмежена і бездуховна, не має права на щастя, бо порушує своїми діями закони природи. Мавці в кінці п'єси даровано душу.
