Україна - моя рідна країна. Можливо сьогодні, вона переживає тяжки для її існування часи, але завжди хочеться вірити, що все таки наша Держава стане сильною, могутньою, дружньою. Моя країна, - найбагатша земля, плодовита, родюча. Здається, працюй собі і живи приспівуючи, процвітай тай радій піднімаючи на ноги молоде покоління. Але ж знову на горизонті нова біда, - це єлектронне рабство. Рабство, яке повинне охопити все навкруги. Толетарний контроль - лагер, де кожної особи буде пригнічене сумління, воля. Сьогодні кажуть, що це буде добре. Не буде шахрайства, не буде крадіжок, не буде терроризму. Все під контролем. Але чи це є правда? Боюся назвати цей режим правдою. Молоде покоління у біді. Напревеликий жаль, що молоді хлопці і дівчата, дорослі та люди старшого віку не вдумуючись у цю новизну політики, схиляючи голову, покірно піддаються цьому. І що можна сказати про майбутне нашої рідної України, якщо населення в цілому буде зомбіроване. Людина не зможе відчувати ту істинну радість, щастя, добрі почуття любові, дружности, миру та спокою у своїй душі, і всього прекрасного що дароване нам Богом. Тож будьмо розумніші, не піддаваючись на різні новинки, які замилюють наш зір і обіцяють нам волю, щастя і добробут.
Федько був бешкетником. його дуже часто сварили за постійні витівки. але завжди чесно зізнавався. неподалік жила панська родина. єдиною дитиною там був спокійний костя. і ось одного разу федько знайшов палицю та заявив, що перебереться на інший берег по крижинах. саме було закінчення зими. толя йшов до школи, та раптом вирішив підійти до федька. федько вирішив погуляти крижинами по течії. коли федя виконав цей трюк, толька посперечався з ним, що зможе так само. федько не хотів цього, але толя його вмовив. якщо толя все повторить, федько має віддати йому чижика. ось толька пішов на крижини і почав тонути! лід несеться, хлопчисько не може перейти на іншу крижину - сміливості немає. федько кинувся на поміч. коли хлопчина виштохнув тольку на берег, тоді сам звалився у воду. ледь вилізши з крижаної води, він майже не дишав. глядачі цієї ситуації покликали батьків обох хлопців. федька змушували сказати правду, та побачивши, як толька боїться, аби його не насварили, хлопець сказав, що сам штохнув його на лід. вдома батько федька випоров його і хлопець зліг с температурою. пролежавши 3 дні, він помер. коли несли труну з федьком, толька лише виглянув з вікна, а потім пішов грати з федьковим чижиком.
Михайло грушевський (портретний нарис у публіцистичному стилі)чи то світлини, чи то барельєфне зображення цієї видатної людини, завважуєш деякі характерні риси: високий лоб, розкішне «нижнє обрамлення» — борода. а ще незмінно — окуляри. це така перша констатація, скажімо, зовнішніх даних. та михайло грушевський, насамперед, — історична постать! те, що михайло сергійович грушевський — перший президент україни, у радянські часи не тільки приховували, а свідомо нищили факти цього. влада прагнула доказати, що україна — слабка та не може мати своєї державності, тому її слід «присоединить». окрім того, грушевський — найвидатніший український історик, інтелектуал зі світовим ім'ям. він прожив своє плідне життя на зламі століть: 34 роки у xix столітті (народився в 1866 році) і 34 роки в xx столітті (помер у 1934 році). ця, певною мірою, умовна межа, що поділила навпіл життя геніальної людини, причетної відразу до двох століть, була для українського народу початком національного відродження й боротьби за державність. усе своє життя великий український учений та історик, голова української центральної ради і перший президент україни, присвятив боротьбі за створення української держави. придивляюся до рис обличчя михайла сергійовича на декількох світлинах — ніде не бачу усмішки. думаю: ось так йому боліло за вкраїну, що навіть для сімейного альбому він не посміхнувся перед фотографом. грушевський ґрунтовно підходив до всього, за що брався, — він писав історію і творив її, займаючи високі посади в українській державі. його геній, напевно, полягав у тому, що обміркувавши й дослідивши ідею української державності, він безпосередньо намагався реалізувати її в умовах народно-демократичної революції в україні 1917-1921 pp. саме це викликало шалену лють із боку імперських великодержавників. для них він назавжди став «зубром українського буржуазного націоналізму», твори якого в агонічному нападі намагалися вилучити і з продажу в книгарнях, і насамперед, — із бібліотек, а їхнього автора — із пам'яті народу. відновлення державності україни в 1991 році врятувало спадщину м. с. грушевського, уважне вивчення якої лише розпочинається, адже за радянських часів на вивчення творчої спадщини вченого й державного діяча (понад 2 тис. праць) була накладена заборона. навіть такий сумний факт викриває партійно-радянський імперіалізм: м. грушевський похований на байковому цвинтарі неподалік каплиці, але щоб відвідувачі каплиці не звертали увагу на надгробок із викарбуваним ім'ям, його повернули іншим боком до тих, хто проходив поруч. навіть таку ганебну річ додумалися зробити, аби в черговий раз спробувати відокремити грушевського від рідного народу. так би хотілося хоч на одній світлині побачити усмішку пана михайла. він замислено дивиться на мене, ніби запитує: «а що ти зробиш для україни? до чого докладеш рук, щоб процвітала наша земля? » мине ще небагато часу, і я постараюсь відповісти на це питання.
Україна - моя рідна країна. Можливо сьогодні, вона переживає тяжки для її існування часи, але завжди хочеться вірити, що все таки наша Держава стане сильною, могутньою, дружньою. Моя країна, - найбагатша земля, плодовита, родюча. Здається, працюй собі і живи приспівуючи, процвітай тай радій піднімаючи на ноги молоде покоління. Але ж знову на горизонті нова біда, - це єлектронне рабство. Рабство, яке повинне охопити все навкруги.
Толетарний контроль - лагер, де кожної особи буде пригнічене сумління, воля. Сьогодні кажуть, що це буде добре. Не буде шахрайства, не буде крадіжок, не буде терроризму. Все під контролем. Але чи це є правда? Боюся назвати цей режим правдою. Молоде покоління у біді. Напревеликий жаль, що молоді хлопці і дівчата, дорослі та люди старшого віку не вдумуючись у цю новизну політики, схиляючи голову, покірно піддаються цьому.
І що можна сказати про майбутне нашої рідної України, якщо населення в цілому буде зомбіроване. Людина не зможе відчувати ту істинну радість, щастя, добрі почуття любові, дружности, миру та спокою у своїй душі, і всього прекрасного що дароване нам Богом. Тож будьмо розумніші, не піддаваючись на різні новинки, які замилюють наш зір і обіцяють нам волю, щастя і добробут.