У 1899 р. 27-річний поет написав флагманську поему “Євшан-зілля”, де обстоював необхідність повернути українцям історичну пам’ять, а громаді – усвідомити національну приналежність. Твір той переповідав легенду, відому за Іпатіївським літописом. У ній ішлося про сина половецького хана, якого полонив Мономах, князь Володимир, і лишив у Києві при собі. Розкішне життя при дворі поволі витруїло душу, але спомини про рідний край не давали заснути. Так тривало доти, поки степ зник, його замінив “край чужий, чужі звичаї, як за рідні уважати”. Та не йняв віри могутній хан, що син міг забути волю і степ, батька та рідну мову.
Покликав до себе правитель старого гудця (співець), аби у землях чужинських той відшукав нащадка, проникливою піснею збудив серце та й навернув добровільного бранця додому. Не здригнулося скам’яніле серце, коли посланець завів материну колискову. І тоді старий гудець дістав дрібку степового полину, євшан-зілля, – і обпекли серце манкурта пахощі рідного степу, пробудивши найсвятіше – любов до рідної землі, що і є природним потягом до волі.
- Україно! Мамо люба! / Чи не те ж з тобою сталось? / Чи синів твоїх багато / На степах твоїх зосталось? / Чи вони ж не відцурались, / Не забули тебе, неньку, / Чи сховали жаль до тебе / І кохання у серденьку? / Марна річ! Були і в тебе / Кобзарі – гудці народні, / Що співали – віщували / Заповіти благородні, – / А проте тієї сили, / Духу, що зрива на ноги, / В нас нема, і манівцями / Ми блукаєм без дороги! / Де ж того євшану взяти, / Того зілля-привороту, / Що на певний шлях / направить, – / Шлях у край свій повороту?!
Объяснение:
Літературний рід: епос.
Жанр: пригодницька повість.
Головне: сюжет повісті описує пригоди Сергія і Митька, які трапилися з ними влітку після п’ятого класу.
Ідея: возвеличення справжньої дружби, духу пригод, гарного ставлення до старших; підтримка креативності, сміливості, наполегливості, працелюбства; засудження хитрості, брехні, пихатості.
Головні герої: Сергій Стеценко, Митько Омельчук, Василь, ботанічка, батьки хлопчиків.
Значення в літературі: Ярослав Стельмах збагатив українську літературу ще одним прикладом справжньої дитячої дружби та безтурботного дитинства. Він зробив внесок у розвиток дитячої літератури.
Особливості: повість складається з дев’ятьох розділів, кожний із яких має свою експозицію, зав’язку, розвиток дії, кульмінацію та розв’язку.
Чому я маю прочитати цей твір: щоб
(за поезією А. Малишка «Пісня про рушник»)
Поезія А. Малишка «Пісня про рушник» нагадує мені монолог сина, який знаходить найніжніші слова, щоб висловити любов до рідної матусі, подяку за її любов і турботу:
Рідна мати моя, ти ночей не доспала, Ти водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала.
Вражає те, як авторові вдалося у невеликому за розміром творі вмістити стільки тепла та ніжності до найріднішої у світі людини. На життєвих дорогах героя супроводжує вишитий матір'ю рушничок, який став його оберегом, додавав сил, наснаги у важкі часи, бо
...на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й солов'їні гаї, І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші твої.
На українських рушниках зазвичай широка гама кольорів, але переважають у них два кольори: червоний і чорний. Здавна відомо, що червоний означає любов, а чорний — печаль. Бо саме з таких складових, як любов і щастя, радість і журба, злети й падіння складається людське життя. Ці почуття органічно поєднуються, переплітаються, як нитки на маминому рушничкові.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, і вірна любов.
Читаючи вірш, ми розуміємо, що поет любив свою матір, свій рід, свою Україну. Мені здається, що рушник для ліричного героя є своєрідним символом «українськості»: адже у ньому закодовані найрідніші для кожного українця поняття. Недарма «Пісня про рушник» стала народною, її люблять і часто співають. Думаю, що її дуже важко перекласти на іншу мову.
Мені дуже подобається «Пісня про рушник» своєю ліричністю, задушевністю, теплом, мелодійністю. А ще тому, що змушує замислитись над вічним, оспівує найпрекрасніші почуття: любов до батьківського дому, до рідного краю, до матері. Думаю, ця пісня завжди чаруватиме слухачів своєю неповторною красою.