Объяснение:
П'єса І. Котляревського "Наталка Полтавка" — це надзвичайно красивий, багатий твір. Автор намагався показати дійсну картину побуту українських селян, їх взаємин. Котляревський із захопленням подає образ чесної, доброї людини і жорстоко засуджує негативні риси панівного класу: жадібність, хабарництво, обмеженість.
В творі герої, які приваблюють душевною красою, щирістю, добрим, палким серцем. У зовсім іншому плані постають перед нами виборний і возний — представники панівного класу. Знайомлячись із ними, не можна сказати, що це якісь схематичні образи.Героїня має добре, щире серце. Вона ніжно любить свою матір.Фінал щасливий.Возний відмовляється від Наталки — вона стане під вінець з Петром.
До чудових рис Наталки треба придивлятися й сучасним дівчатам. Я думаю, що образ Наталки, простої української дівчини,— це приклад усім нашим дівчатам.
ответ:Хто добре жив і кинув все,
лиш той здобуде гарту,-
і виграти потрапить той,
хто ставить все на карту.
Вони ступали, кульгаючи, до річки; сходячи вкритим каменюками берегом, передній заточився і імало не впав. Обидва були стомлені й виснажені, з облич їм не сходив вираз тупого терпіння, що його карбують тривалі знегоди. На спині вони несли важкі клунки, загорнені в укривала і підтримувані ремінцями, які вони накинули на лоби. Кожен ніс рушницю. Вони ступали, схиливши низько плечі, а ще нижче голову, втупившись очима в землю.
— Якби нам бодай два патрони з тих, що в схованці, — промовив задній.
Голос його звучав одноманітно, без усякого виразу. Він говорив байдужно, і перший, заходячи в молочно-білий потік, що шумував між каміння, не озвався ні словом.
Слідом за ним у річку ступив другий. Вони не роззувалися, хоч вода була холодна, як крига, — така холодна, аж кості нили і затерпали ноги. Подекуди шумливий вир сягав їм до колін, і обидва вони втрачали опору.
Той, що йшов позаду, посковзнувся на гладенькому валуні й ледве не впав, але в останню мить утримався на ногах, голосно зойкнувши з болю. Мабуть, у нього запаморочилась голова; заточившись, він випростав вільну руку, ніби шукав опертя. Ставши рівно, він спробував ступити вперед, але знов похитнувся і мало не впав. Тоді він поглянув на товариша, котрий навіть не озирнувся.
Цілу хвилину він стояв нерухомо, ніби щось обмірковуючи. Потім гукнув:
— Агов, Біле! Я підвернув ногу!
Біл шкандибав далі через молочно-біле шумовиння. Він так і не оглянувся. Товариш дивився йому вслід, і, хоч його обличчя ніяк не пожвавилося, очі засвітилися тугою пораненого оленя.
Біл вийшов, кульгаючи, на той берег і подався далі, не повертаючи голови.
Чоловік, що стояв серед потоку, вдивлявся йому вслід. Губи його злегка тремтіли, і давно не голені руді вуса заворушилися. Він механічно облизав їх.
— Біле! — гукнув він ще раз.
Це був благальний крик дужої людини, що потрапила в біду, але Біл не обернувся.
Другий дивився, як він долав положистий схил і, незграбно кульгаючи, простував усе далі й далі, туди, де на далекому небокраї вимальовувалися низькі горби. Він дивився товаришеві вслід, поки той перейшов через гребінь і зник з очей. Потім одвів погляд і озирнув те коло світу, в якому його покинув Біл.
Объяснение:
2. Відчуття задоволення героя.
3. Юрко на рибальці.
4. Прихід Тосі до Юрка.
5. Небажання Юрка товаришувати з Тосею.
6. Невдала рибалка хлопця.
7. Побрехеньки Юрка про вдалі лови.
8. Діти побачили сім’ю дикої качки.
9. Юрко виловив всіх каченят. Розпачливий крик качки.
10. Намагання Юрка приручити каченят.
11. Тося вирішує випустити маленьких диких пташенят.
12. Намагання дівчини привчити каченят до води.
13. Незадоволення Юрка вчинком Тосі.
14. Від’їзд Юрка до міста.