И пусть мне судьбой уготованы муки,
Не камень на плечи, а целый обвал,
Но стану я к счастью протягивать руки,
А буду молиться на свой идеал.
Так пусть же судьба обездоленно плачет
И мучит, казня нестерпимо притом, –
Я всё-таки сильная, что-то я значу,
Весь мир удивляю красивым дитём.
Должна одолеть, коль накатятся беды,
Печаль покорится – должна я смолчать.
Немеркнущим светом я – женщина, метой –
Зажженная Богом на счастье свеча.
Меня кто оставит, – оставлен сам будет,
Кто словом осудит, – судим будет сам.
Земное с небесным – такой я пребуду!
Такою достанусь грядущим векам. (если что перевод это)
Зла свекруха звалила на неї всю хатню роботу.
Спочатку в її звертаннях до Мотрі багато меду: «моє золото», «серце», «дитя моє», — а згодом: « — Дай сюди мотовило! Це не твоє, а моє. Принеси од свого батька та й мотай на йому, про мене, свої жили, — крикнула Кайдашиха й ухопила рукою мотовило… — Дай сюди, бо як пхну, то й ноги задереш! — кричала Кайдашиха й сіпала до себе мотовило… — Це не Мотря, а бендерська чума… — Твої діти такі зміюки, як i ти… Наплодила вовченят, то не пускай до моєї дiжi…»
Промовистою характеристикою наділяє Мотрю спокійний і ліричний Лаврін, кажучи священикові, що братову жінку треба «посадити в клітку та показувати за гроші, як звірюку на ярмарках».
тому що він був дуже дурний не слухняний