Священні книги людства як пам'ятки культури і джерело літератури
Найстародавніші книги, що дойшли до нас через сторіччя або навіть тисячоліття у порівнянно повному стані - це священні тексти різних часів та культур. Індуістські Веди, іудейська (тобто єврейська) Тора, християнська Біблія, мусульманський Коран - всі ці книги є унікальними пам'ятками культури та стародавньої літератури. І це якщо не зважати на релігійну складову. Навіть тепер, у третьому тисячолітті, ці книги э священними для мільярдів людей на Землі, тобто значною мірою впливають на їх світогляд.
Особливістю багатьох священних текстів є те, що їх авторство приписується богам. Індуїсти вірять, що Веди були написані Брахмою, для християн Біблія є одкровенням самого Бога, як і Коран для мусульман є словом Аллаха, яке той промовив через пророка Мухаммеда.
Взагалі, у цих священних книг багато спільного. Веди, складені 3-4 тисячі років тому в Стародавній Індії, стверджують: людина — не просто тіло, вона є духовною істотою, що ув'язнена у плоті. Ціль людського життя - вирватись з матеріального світу, повернутись до Бога, тим самим віднайшовши істинне щастя. Для індуїста великими чеснотими є правдивість, скромність, здатність вгамовувати гнів, терпимість, відмова від насильства, милосердя... Але ж багато з цих ідей можна знайти і в Біблії, і в Корані! Цікаво, що пророки Іса та Муса, які дуже шануються в ісламі, є біблійними Ісусом Христом та Моісеєм. Іудейська Тора, тобто п'ятикнижжя - це п'ять книг, що входять до Старого Заповіту.
До того ж, спільним у всіх священних книг є те, що вони впродовж сторічь значною мірою впливали на культуру народів, що сповідували ці релігії, і навівіть тих, хто не сповідував. Наприклад, біблійні ідеї та сюжети є загальновідомими. Є мало людей, хто б не розумів виразів, що походять з Біблії, та основних подій, описаних там.
Тобто, незважаючи на те, чи сповідує людина будь-яку релігію взагалі, вона знає дещо зі священних книг - просто потому, що багато витворів мистецтва, літератури, тощо були створені під впливом цих книг, які були і досі є священними для багатьох людей.
Що ж це за ціна, якою вимірювалася споконвічно бажана людством воля? Це - власне життя! Коцюбинський доводить, що життя дорівнює волі, а волю можна виборити лише життям. І це стосується не тільки героїв оповідання - Остапа та Соломії, здатних на все заради волі. Я вважаю, що в їх образі письменник узагальнив увесь поневолений український народ, який вже ставав на революційний шлях. У уяві М. Коцюбинського поневолене селянство - це вже не "віл у ярмі". Саме для того, щоб показати "жевріння іскри у попелі", автор насичує оповідання показом тієї ціни, тих жахливих пригод, які на кожному кроці чекали на втікачів від панського ярма, коли "почуття дійсності втрачалося". «Життя не має ціни, а воля дорожча за життя». Ці слова — не просто відображення народної мудрості, а істина, вистраждана десятками поколінь. Ми, сучасні люди, іноді не можемо зрозуміти до кінця значення таких, здавалося б, простих речей, як воля, право самостійно приймати рішення. Маючи здоровий глузд, не можна зрозуміти, як одна людина може продати іншу, обміняти її на якусь річ, заборонити одружуватися чи, навпаки, силоміць одружити, позбавити життя. І все це абсолютно безкарно. Більше того — це законно. І страшно навіть подумати, що люди так жили протягом кількох століть. Більшість із них примирились зі своїм ганебним становищем, але були й такі, які вище за все цінували Найвищу ціну заплатили герої М. Коцюбинського за волю, за щасливе життя. Сум і відчай наповнює душу після прочитання твору. Але, незважаючи на трагічну кінцівку оповідання, автор возвеличує волелюбність рідного народу, для якого шлях до щастя - це самовіддана боротьба за волю та незалежність.
Я русский в не украинец