У творі Емми Андієвської «Казка про яян» розповідається про несподівану надзвичайну пригоду хлопчика-пастушка, який одного разу, займаючись випасом домашньої худоби, впав у провалля, погнавшись за козою. Головна ж пригода почалася с того моменту, коли він, прийшовши до тями, побачив, що опинився на великій площі якогось невідомого йому міста. Пастушок був дуже здивований, але ні на хвилину не розгубився. Перше, що він хотів зробити, так це розпитати у жителів міста, куди ж він потрапив. Та на його запитання ніхто не відповідав, бо кожен городянин буз зайнятий будуванням своєї, досить дивної, вежі. Незрозумілі вежі постійно руйнувалися, а їх володарі знов і знов починали їх відбудовувати.
Хлопчик був добрий, чуйний та чемний, він з усією повагою звертався із своїми запитаннями до мешканців міста, але, незважаючи на це, ніхто йому не відповідав. Відповів йому лише один дідусь, який розповів хлопцю, що в цьому місті мешкають яяни, які визнають тільки своє особисте «я», нікого не бачать коло себе і не чують інших. Хлопець був дуже цим здивований, бо бачив таке вперше у своєму житті. Він виріс серед справжніх добрих людей і тому його перш за все вчили поважати інших людей, а своє особисте «я» ставити на останнє місце.
Новий знайомець пастушка почув запитання хлопця лише тому, що і сам був чужинцем. Старий теж давно бажав вибратися з цього невеселого міста, та його здолали немощі і хвороби, які не дозволяли зробити це самостійно. А жоден з яян йому не помічник, бо усі вони зайняті лише своїми справами і своїми турботами. А ось хлопчик, як і більшість людей, був уважливий та безкорисливий, тому він не роздумуючи запропонував дідусеві свою до
Оскільки пастушок був ще і цілеспрямований, він за будь-якою ціною і сам хотів повернутися додому, тому одразу ж поцікавився у дідуся, чи є вихід з цього міста. Дід сказав, що є сім невеликих брам, через які можна вийти, сказавши при цьому слово “ти”. Жоден із яян не може вимовити цього слова, тому вони назавжди залишаються у своєму похмурому місті.
Дідусь не міг дійти до виходу з міста, тому що був немічний, та хлопець проявив винахідливість, узяв старого на плечі, та так і вивіз його на собі через браму, яка вивела його знову на те ж саме пасовисько, з якого він потрапив у дивне місто. Своєю поведінкою пастушок довів, що він може протистояти будь-яким негараздам і не розгублюється в самих незвичайних і складних ситуаціях. Крім того, його власне «я» не переважає над «я» оточуючих, бо він завжди співчуває іншим і завжди готовий прийти на до ншим.
Цікавою нагородою хлопцеві за його добре ставлення до людей та людяної поведінки щодо дідуся став мішок з самоцвітами, в який перетворився немічний дідусь у реальному світі. «Казка про яян» навчила мене тому, що усім нам треба робити у своєму житті якомога більше добра, а винагорода за це на змусить довго чекати, хоча сподіватися на неї варто. Казковий твір про яян містить у собі дуже важний прихований повчальний зміст, який доводить нам, що справжня людина не повинна жити лише власним “я”, не помічаючи навколо себе інших, не дбаючи про них та не спілкуючись з ними. А добро, яке зроблене людиною у своєму житті, рано чи пізно обов’язково повертається до неї.
Павлусь — головний герой оповідання О. Стороженка. Його образ доводить нам, що сите життя і неробство не робить людину по-справжньому щасливою. Щастя не може бути в житті людини, яка живе лише для себе і не зігріває своїм душевним теплом інших, яка безглуздо і безцільно проживає свій вік. Павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим, залюбленим матір’ю. Узимку й восени вона не випускала його з хати, шоб не замерз, навесні і влітку — шоб сонце не напекло голову. Бачачи, шо син нічого не вміє робити, батько журився: «Що з ним станеться, як ми помремо?» Мати мала рацію, коли говорила: «Як Бог милосердний пошле йому шастя, то без нас житиме ше лучче, як теперечки». Після смерті батьків за Павлусем наглядали наймит і наймичка. І хоча він уже й парубком став, а все чекав, коли хтось за нього зробить. «Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити». І на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. За це прозвали його Лежнем. Навіть грушу зірвати не міг: «Бісові груші, — пробубнить, — які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот». А потрусити дерево — важко. У селі Павлуся вважали щасливим: нічого не робить, а все має. «Сказано: як кому Бог дасть шастя, то не треба йому й рідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде». І хоча люди заздрили Павлусеві, жити так, як він, не хотіли. Думаю, шо шасливим не був і Павлусь. Цитатна характеристика Павлуся «Скарб» Стороженко · «Вже Павлусь був чималий пахолок, а вона (мати) ще возилася з ним. Як з маленькою дитинкою. Було власними руками годує, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвірінок, знов рот роззявлює». · «Як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить, і ще й котка співає, неначе над годовничком». ·Опис Павлуся «…Його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. …Зроду не то, щоб ціп або косу у руках подержав,— не взявся й за лопату, щоб одгребти сніг од порога, або за віник, щоб вимісти хату». · «Щастя, як горох з мішка, так і сиплеться на нашого Павлуся, і урожай у його луччий, як у других, і корів нема ялових…» · «… Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити. Тільки йому й роботи, що цілісінькій день їсть (а лопав здорово) та спить. …Поспить на перині, лізе на піч поспати ще у просі. Пообідає і знов куня…» · «Лучалось, наймит вернеться з поля і навідається до Павлуся, а тому й голову важко держати на плечах». · «Якби вечорниці збирались біля моєї хати, то, може б, і пішов». · «Се мій скарб, се мені Бог у вікно вкинув! А що?» · «Найшлась і дівчина, що, як той скарб, сама до його лицялась. Послав йому Господь і діточок покірних, працьовитих, не таких, як він пудофет…. І віку йому таки чимало протяг Господь: до білого волосся доспався. Спав, спав, аж поки навіки не заснув». План до характеристики образу Павлуся «Скарб» Стороженко 1) Павлусь — єдиний синок у заможніх батьків. 2) Зовнішність і портрет героя. 3) Автор про Павлуся. 4) Риси характеру Павлуся: а) ледачий; б) примхливий; в) байдужий; г) егоїстичний. 5) Інші риси Павлуся: а) любов смачно поїсти і поспати; б) відсутність друзів, постійна самотність; в) ставлення до батьків, наймитів, парубків, дружини, дітей. 6) Чи щасливий Павлусь? так
У творі Емми Андієвської «Казка про яян» розповідається про несподівану надзвичайну пригоду хлопчика-пастушка, який одного разу, займаючись випасом домашньої худоби, впав у провалля, погнавшись за козою. Головна ж пригода почалася с того моменту, коли він, прийшовши до тями, побачив, що опинився на великій площі якогось невідомого йому міста. Пастушок був дуже здивований, але ні на хвилину не розгубився. Перше, що він хотів зробити, так це розпитати у жителів міста, куди ж він потрапив. Та на його запитання ніхто не відповідав, бо кожен городянин буз зайнятий будуванням своєї, досить дивної, вежі. Незрозумілі вежі постійно руйнувалися, а їх володарі знов і знов починали їх відбудовувати.
Хлопчик був добрий, чуйний та чемний, він з усією повагою звертався із своїми запитаннями до мешканців міста, але, незважаючи на це, ніхто йому не відповідав. Відповів йому лише один дідусь, який розповів хлопцю, що в цьому місті мешкають яяни, які визнають тільки своє особисте «я», нікого не бачать коло себе і не чують інших. Хлопець був дуже цим здивований, бо бачив таке вперше у своєму житті. Він виріс серед справжніх добрих людей і тому його перш за все вчили поважати інших людей, а своє особисте «я» ставити на останнє місце.
Новий знайомець пастушка почув запитання хлопця лише тому, що і сам був чужинцем. Старий теж давно бажав вибратися з цього невеселого міста, та його здолали немощі і хвороби, які не дозволяли зробити це самостійно. А жоден з яян йому не помічник, бо усі вони зайняті лише своїми справами і своїми турботами. А ось хлопчик, як і більшість людей, був уважливий та безкорисливий, тому він не роздумуючи запропонував дідусеві свою до
Оскільки пастушок був ще і цілеспрямований, він за будь-якою ціною і сам хотів повернутися додому, тому одразу ж поцікавився у дідуся, чи є вихід з цього міста. Дід сказав, що є сім невеликих брам, через які можна вийти, сказавши при цьому слово “ти”. Жоден із яян не може вимовити цього слова, тому вони назавжди залишаються у своєму похмурому місті.
Дідусь не міг дійти до виходу з міста, тому що був немічний, та хлопець проявив винахідливість, узяв старого на плечі, та так і вивіз його на собі через браму, яка вивела його знову на те ж саме пасовисько, з якого він потрапив у дивне місто. Своєю поведінкою пастушок довів, що він може протистояти будь-яким негараздам і не розгублюється в самих незвичайних і складних ситуаціях. Крім того, його власне «я» не переважає над «я» оточуючих, бо він завжди співчуває іншим і завжди готовий прийти на до ншим.
Цікавою нагородою хлопцеві за його добре ставлення до людей та людяної поведінки щодо дідуся став мішок з самоцвітами, в який перетворився немічний дідусь у реальному світі. «Казка про яян» навчила мене тому, що усім нам треба робити у своєму житті якомога більше добра, а винагорода за це на змусить довго чекати, хоча сподіватися на неї варто. Казковий твір про яян містить у собі дуже важний прихований повчальний зміст, який доводить нам, що справжня людина не повинна жити лише власним “я”, не помічаючи навколо себе інших, не дбаючи про них та не спілкуючись з ними. А добро, яке зроблене людиною у своєму житті, рано чи пізно обов’язково повертається до неї.