Одну націю від іншої відрізняє зовнішність, мова, традиції, культура у широкому розумінні цього слова. Але, крім того, кожна нація, як і людина, має свій характер. Цей характер, з одного боку, формується під впливом різних зовнішніх чинників: територія, що належить нації, вплив сусідніх народів, історичні події тощо. Але, з другого боку, характер нації і впливає на її історію, культуру. Можна провести паралель з людиною. Характер її формується під впливом батьків, друзів, вчителів. Багато значення має і життєвий досвід, умови, у яких зростає дитина. Але врешті-решт характер визначає подальшу долю: чи досягне людина успіхів у професійній кар'єрі? Чи буде щасливою у подружньому житті?
Отже, щоб відповісти на питання про характер українців, треба звернутися до їх історії. Українці мешкали на благодатній землі. Тому розуміли, що тільки від праці залежить їх добробут. Звідси — надзвичайна працьовитість. Крім того, їм усього вистачало: є море з рибою, ріки з чистою водою, ліси для полювання, безкраї степи для пшениці. Тому українці ніколи не зазіхали на чужі землі, були неагресивними і спокійними. Але, з іншого боку, українська земля приваблювала сусідів, тому українцям часто доводилося захищати рідні землі. Понад усе українці цінували волю, але так склалася історія, що їм постійно треба було за неї боротися зі змінним успіхом.
Хоч українці майже весь час свого існування як нації знаходились у складі іншої держави, але при цьому зберегли свою мову та культуру. Це пов'язано з тим, що вони завжди поважали традиції предків. Старі люди були для них уособленням мудрості. Наша нація дуже довго не мала власної літератури, навіть власне української писемності, але історію свого народу українці знали чи не краще за наших сучасників, бо дуже любили слухати розповіді старих людей. До того ж українська нація має надзвичайно багатий фольклор, у якому зберігається пам'ять багатьох поколінь.
Звичайно, як не буває ідеальної людини, так і не буває ідеальної нації. Є негативні риси і в українському характері. Зокрема, відоме українське прислів'я відбиває саме таку рису: „Моя хата скраю — нічого не знаю”. І справді, навіть в межах одного села українці мало залежали один від одного. Землі багато, врожаї чудові, залишається тільки працювати на власному господарстві. Тому так легко було українців підкорити. Захоплять одну частину країни, а іншій і байдуже на це. Але якщо знаходилася людина, що здатна була об'єднати усіх, наш народ являв собою велику силу. Таким був, наприклад, Богдан Хмельницький, що підняв на повстання цілу країну.
Багато чого можна ще написати про характер українців. Але мені здається, що головне — це любити свою землю і свій народ. А ця риса українського національного характеру все ще на стадії формування. У когось вона виявляється аж занадто сильно, а дехто навіть після 11 років існування незалежної держави не усвідомлює себе українцем, але при цьому живе за суто українським принципом „Моя хата скраю...”.
Объяснение: очень старое эссе, надеюсь подрйдёт
Объяснение:
Портрет і зовнішність Кирила Тура — «здоровенний козарлюга»; — очі «так і грають», «враг його знає — глянеш раз: здається, супиться, глянеш удруге: моргне довгим усом так, наче зараз і підніме тебе на сміх»; — кремезна постать з розкішними вусами; — широка, буйна натура прагне незвичайних пригод, одчайдушних вчинків.
Риси характеру і вдачі Кирила Тура
— відвага і волелюбність; — сильний, енергійний, незламний; — ярий захисник запорозької честі; — поважне ставлення до гетьмана; — високе благородство і щирість; — мужність під час кари киями; — здатний до самопожертви; — запорозька рівність і безкорисливість; — добрий товариш і побратим; — химерний запорожець; — зневага до буденного життя; — меткий розум; — глибока релігійність.
Поведінка:
— іноді зухвале ставлення до інших; — непередбачувана, часто нелогічна; — випадки ігнорування законів Січі (викрадення нареченої гетьмана); — діє за покликом серця; — почуття власної гідності.
курсова робота
«минули літа молодії»
муз. д.січинського
сл. т. шевченка
історико-стилістичний аналіз
хоровий твір „минули літа молодії написав д. січинський на слова т.г. шевченка.
основна ідея твору - пустота і безнадійність життя в умовах буржуазно-суспільного ладу.
тут перед нами повстає образ самотньої, знесиленої людини. тема - загублена молодість, самотність та протест. в художньому розв'язанні цієї теми шевченко підносить до найвищих філософських узагальнень. в його поезії немає нічого суто суб'єктивного, притаманному тільки йому самому. все, про що мовить шевченків ліричний герой, мислиться широко, то мова про долю всього народу.
глибока шевченкова любов до народної пісні й професійної музики, його загальна компетентність у цій галузі відбилися не лише в піснях, „щоденнику" й мистецьких символах - вони були життєдайним джерелом його поезій.
спів був для шевченка органічною потребую. співав майбутній поет дитиною, співав у майстерні карла брюллова, у покоях митців рєпніних, волховських. і коли його везли на заслання до оренбурга, він навіть тоді співав. пісня поета далі й далі. мабуть, тому одною з найголовніших ознак шевченкових поезій і є їх наспівність, мелодійність, задушевність. саме такі риси притаманні й поезії „минули літа молодії". з цього погляду його можна порівняти з „за сонцем хмаронька ", „заросли шляхи ".
тут і глибоке щире чуття і смислова насиченість та їх художнє втілення і тонка милозвучність. шевченкова поезія хвилює глибоко й постійно і тоді, коли він промовляє до нас пластичним образом, і тоді, коли музикою передає настрій.
минули літа молодії холодним вітром од надії
уже повіяло, зима! сиди один в холодній хаті нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. нема анікогісінько. - нема! сиди ж один, поки надія одурить дурня, осміє (у січинського „одурить тяжко, осміє") морозом очі окує, а думи гордії розвіє, як ту сніжину по степу! сиди ж один собі в кутку. не жди весни - святої долі! вона не зійде вже ніколи садочок твій позеленить,
твою надію оновить! і душу вольную на волю не прийде і нічогісінько не
18 октября 1860р с. - петербург
ліра, яка народжувала такий твір мала безліч найрізноманітніших струн - від тонких, тендітних, мов осіннє павутиння, до потужно-гучних, які мов грім небесний, вражають слух і серце.
озвучення „кобзаря", зокрема віршів гострого соціальне звучання, починається новий етап в історії української музики. на україні важко знайти композитора, який у минулім не звертався б до шевченкової поезії. наслідком напрочуд плідного процесу є дві з лишком тисячі музичних творів різних жанрів і форм. серед них два „заповіти" м. лисенка і м.вербицького, „огні горять" с.воробкевича, кантата „хустина" л.ревуцького. ряд творів на слова т.г.шевченка написав д.січинський, - перший західноукраїнський професійний композитор.
йому належать хори „ як би ви знали, паничі", „один у другого питаєм", солоспіви „у гаю, гаю", „і золотої й дорогої", а також високо художня поема «лічу в неволі» і хор „минули літа молодії".
денис володимирович січинський належить до найвидатніших західноукраїнських композиторів дожовтневого періоду. розквіт його творчості припадає на 1886 - 1909 роки.
за цей час він написав оперу, понад 100 вокальних та інструментальних творів.
життєвий і творчий шлях січинського може служити яскравим прикладом безправного і приниженого художника в буржуазному суспільстві. якщо вдуматися в трагедію життя композитора, то стане зрозумілим, чому в його творах стільки смутку і жалю.
денис володимирович січинський народився 2 жовтня 1865 року в селі клювинці гусятинського (колишнього копичинецького) району тернопільської області. татко майбутнього композитора, за професією вчитель, працював тоді як фінансовий панського помістя. тут січинський глибоко полюбив свій народ та його пісенні багатства. ця любов виявилась пізніше в громадській діяльності та творчості композитора.
однак йому не довелося довго жити в клювинцях, бо батько часто змінював місце праці, а вступивши до школи, січинський зовсім і назавжди відірвався від сім'ї.