ігор. головний персонаж твору — ігор. це руський князь, який любить свою батьківщину й без вагань готовий віддати за неї життя. ігор святославич — чесний і відкритий, гордий і відважний. це лицар, який зневажає смерть, а полон для нього — найбільша ганьба: «лучче ж бо потятим бути, — говорить він, — аніж полоненим…» вислів цей став крилатим. надзвичайну мужність і рішучість ігоря засвідчує не лише його поведінка в бою, а й нехтування лиховісними віщуваннями природи. хто інший у ті часи зважився б вирушити в похід після страшного знаку — затемнення сонця? а ігор вирушає! хоробрість ігоря не раз відзначають також всеволод і святослав, називаючи його сміливим соколом. усі ці властивості викликають симпатію до князя. разом із тим ми засуджуємо ігоря за необачність, недалекоглядність і славолюбство. він надміру запальний, тому неспроможний тверезо оцінити ситуацію. його поспішність призвела до трагедії: дружина повністю розгромлена, тисячі жінок стали вдовами, тисячі дітей — сиротами, князі пересіли «із сідла золотого та в сідло невольниче», а головне — відкрилися навстіж ворота для нових спустошливих нападів половецьких орд. святослав. відповідно до ідейного змісту твору, автор називає святослава великим, грізним київським князем. як видатного полководця, його вихваляють «німці і венеціанці, греки іморава». святослав зображений піклувальником про долю рідної землі: спустошення русі через князівські міжусобиці та напади кочівників відгукуються в серці болем. та й хіба можна бути байдужим, коли узбережжя рік «засіяні кістками руських синів»? святослав — видатний державний діяч, справжній патріот і шляхетна людина. картаючи ігоря й всеволода за свавілля, що призвело до нового лиха, він звертається із закликом до інших князів помститися «за землю руськую, за рани ігореві, сміливого святославича». цим він хоче об’єднати всіх князів, щоб зміцнити київську державу, зробити її могутньою і незборимою. автор «слова…» оспівує мудрість і хоробрість святослава, адже великий князь київський не лише об’єднав руські землі, а й успішно переміг половців.
детальніше - на -
ми живемо у ххі столітті, столітті високих новітніх технологій та наукового прогресу. багато підлітків мого віку вже чітко знають, чого прагнуть від життя, мають певну мету. особисто для мене це питання також вирішене. для мене зараз головне – отримати гарну освіту, не абияку, а таку, про яку я мрію і завдяки якій зможу отримати гарну перспективну спеціальність..
на сьогодні людина, завдяки своєму безсмертному таланту та блискучому розуму, створила багато пам’яток мистецтва, нових винаходів, які значно полегшують наше життя. безліч геніїв залишили назавжди свій слід у світовій історії. чому ж і досі людина, маючи вибір між освітою та неуцтвом, часто вибирає останнє? ! чому людина не розуміє, якою важливою є освіта, як багато вона може дати у житті
чи зміг би олександр македонський, не маючи елементарних базових знань з ії, підкорити всю персію? чи зміг би леонардо да вінчі, не навчаючись в університеті падуї та не займаючись додатково з майстрами-художниками, створити стільки дійсно геніальних винаходів та намалювати безліч картин, що й досі чарують погляд та душу своєю довершеністю. скільки років пройшло, а людство й досі не може розгадати загадку посмішки мони лізи! скажіть, чи міг би омар хайям відкрити власну обсерваторію та увагу заможних та родовитих аристократів, не змусивши себе навчатись, вивчаючи складну і малодоступну на той час науку, а саме астрологію. недарма починаючи з античності і закінчуючи нашою епохою важливі державні посади займали виключно освічені люди.
Одного разу, коли ще це село не мало назви, вийшов чоловік по дрова до лісу. Чує якийсь то шепіт. Зі страху заліз чолов'яга на дерево. Тільки ото він відірвав ноги від землі, як звідки то виявився вовк. Дивний якись. Ходи на двох лапах, та має роги. Та напевно був він головний, не сам він був, був зі двома своїми друзями. Такими же.
- Де були? Чого поганого наробили? - питає той що головний.
- Во-о-овче, брате...
- Скільки раз вам говорив не називайте мене брате! - обірвав він друзів.
- Во-о-овче, підслухали ми що в одному селі, хочуть вибрати для села ім'я.
- А мені що з того? Але ж.. Погодьте-погодьте... Назву говорите? То вони повинні назвати його начість мене! Село "Вовче"! Тоді, ось що я вам олупам говорю, йдіть й запугайте людей, щоб назвали село му. Або порву я вас своїми рогами.
А чолов'яга той, все чув! Пішов він до головного у селі та розповів йому усе що знав. Він неповірив, та загнав його до дому.
***
Так вовки й зробили. Коли оголосили вибори назви, вони заскочили до ради та почали усе громити. Та вийшов туди і чолов'яга той, та зі собою взяв ножа. А як вовки на нього кинулись він їх зарізав. Але вовк-головний на тому не щупинився. Вирішив він теж напасти. Чолов'яга і його зарізав. З тих пір гуляє по тій залі, де те все проісходило три привида вовків. А щоб вони й надалі не діставали мешканців, вирішив голова села так і назвати село. Віднині те село назівають село "Вовче".