Іван Сила – реальна постать, український боксер, важкоатлет, що був визнаний найсильнішою людиною на Землі у минулому столітті. Про цю людино було знято фільм та написано О. Гаврошем твір, що має назву «Неймовірні пригоди Івана Сили». У цій казці розповідається про різні реальні та вигадані уявою автора події, що стались у житті Івана.
Іван був народжений у багатодітній родині, у досить ранньому віці змушений був покинути батьків та податися на заробітки до міста. Саме у місті почалися його справжні пригоди. Тут він влаштувався працювати вантажником, де, завдяки своїй силі, порався за половину робочого дня. На вокзалі важкоатлет познайомився зі своїм другом Микулцею, якого благородно врятував від побиття. Іван хоч і мав шалену силу, проте ніколи не застосовував її проти слабих та хворих.
Визначною подією у житті Сили стає знайомство з Доктором Брякусом. Саме цей чоловік розповів йому, що треба багато тренуватись, правильно харчуватись та всіляко розвивати себе. Завдяки цьому знайомству Іван і став спортсменом. Проте не полишав цей чоловік і важкої праці на вокзалі: «...він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою, яка завжди тримає у скрині окраєць черствого хліба на чорний день. До обіду Іван займався вправами, потім обідав із тренером і рушав на вокзал». Це дає нам усвідомити, що Іван – не лише талановита, а й працьовита та сильна духом людина.
Чимало хорошого або ж поганого траплялось у житті цього чоловіка: смерть тренера, звинувачення у його вбивстві, тюрма, цирк, захист тварин, операція з заміни кістки на металеву пластину. Але у кожній ситуації важкоатлет вмів найголовніше – залишатися людяним та добрим, захищати тих, хто в цьому має потребу, вперто йти до своєї мети та постійно розвиватися. Іван наділений багатьма привабливими рисами, які б мав виховувати у собі кожен.
Історія України має багато трагічних сторінок, але найбільшим нещастям для нашого народу стала ліквідація Гетьманщини і перетворення вільного селянина на безправного кріпака. Дуже часто кріпосниками ставали давні вороги українців — польські пани і підпанки, яким російські самодержці роздавали родючі землі своєї Малоросії. Саме так з'явився у Пісках пан Польський — генерал, що служив у якомусь полку, терся біля вельмож і нарешті за вірну службу отримав село.
Уперше прибувши у Піски, що подарувала йому цариця, й відчувши опір вільних людей, новоспечений володар зрозумів, що громада добровільно не вставить свою шию в ярмо, що "волів" потрібно гарненько призвичаїти, щоб самі простягали шию і слухняно виконували волю господаря. І на другий день генерал привів "москалів", котрі швиденько прикладами гвинтівок "роти заціпили" непокірним.
Із того все й почалося... "Ляшок" вдається й до мерзенного обману піщан, що братиме з них тільки невелику плату за користування "його" землею. І зрештою вільні колись селяни стали панськими. Уперше біда затесалась у село у вигляді царського генерала, а згодом з'явилася разом з удовоюгенеральшою та її синочками. Тепер піщани зрозуміли, що пропали навіки.
Кріпосники за короткий час так запрягли "волів" у ярмо, що тепер уже можна було тішитися й насолоджуватися життям щодня. Селяни ходили на панщину по чотири-п'ять днів на тиждень, а крім того, "зносили у двір курей, гусей, яйця". Було з чого панам бенкетувати та в п'яному хмелю гудити своїх "мазеп". Генеральша навіть не спілкувалася зі своїми годувальниками-кріпаками, все йшло через прикажчиків. Її мозок працював тільки над вигадуванням страшних, принизливих покарань своїм дворовим. Спустошене серце генеральші грілося не біля дітей та онуків. Свою любов вона віддала котам. А тим, хто вичісував тих котів, стелив їм постіль, доводилось гірко. З наказу генеральші люто катують веселу дівчину Уляну. Мокрині доводиться прилюдно цілий день мазати панські кухні з мертвим кошеням на шиї, якого вона ненароком придушила.
Зовсім зубожіло село, коли осів на батьківщині Василь Семенович Польський. При ньому кріпаки вимушені були працювати на панщині вже шість днів на тиждень. На відміну від генеральші, Василь Семенович спілкувався зі своїми кріпаками. Ще підлітком скуб ровесників за чуба, юнаком цінував красу молодих кріпачок.
Пани-кріпосники були не хазяїнами, а хижими експлуататорами. Вони не дбали про землю, про тих, хто на ній працює. З року в рік земля виснажувалася, урожаї падали, село убожіло, морально розкладалося. Пияцтво, злодійство стали звичайними явищами серед кріпаків. Неволя, як той чад, задурманила людям голови...