А його сучасник, перекладач Біблії латинською мовою — Ієронім — вживав вислів «божественна бібліотека», бо ж складається Біблія з різних за формою та змістом релігійних та світських творів — окремих книг: 50 із них входять до Старого Завіту, а 27 — до Нового. Маємо на увазі канонічну Біблію. У протестантів Старий Завіт складається з 39 книг, у католиків — із 47, у православних — із 50. Книги ці виникли в різний час і відрізняються одна від одної. Творили їх представники шістдесяти поколінь.
Автори Біблії, а було їх більше сорока, займали різне соціальне становище. Так, Мойсей був вихований у знатній єгипетській сім’ї. Петро був рибалкою, Соломон — царем, Матвій — митником, Павло — рабином. А нещодавно з’явилась версія, що частина Старого Завіту написана жінкою — 40-літньою аристократкою, що була придворною дамою царя Соломона.
Створювалися Біблійні книги на трьох континентах: в Азії, Африці та Європі. І на трьох мовах: давньоєврейській, арамейській, грецькій. Де тільки не створювалися книги Біблії! Мойсей писав перші п’ять книг (так зване П’ятикнижжя Мойсеєве) у пустелі, Єремія писав у в’язниці. Лука — під час подорожей, Іоанн — на острові Патмос, а деякі автори писали під час військових походів. Так, під час війни була написана частина книг Давида, а книги Соломона писалися у мирний час. І створювалися книги Біблії у XII ст. до н. е. — II ст. н. е.
В основі поділу — народження Ісуса Христа на Землі. До Старого Завіту входять книги, запозичені християнами в іудаїзму.
У перших п’яти книгах Старого Завіту (Буття, Вихід, Левит, Числа, Второзаконня) розповідається про створення світу й людини, про рай, потоп, обрання Богом єврейського народу як народу Божого. Тут розповідається про найдавнішу історію єврейського народу. Другу частину Старого Завіту становлять історичні книги: Ісуса Павина (так звана Книга Єгошуї), Суддів; Книги Рут, дві Самуїлові Книги, дві Книги царів, дві Книги хронік. Книги Ездри, Неемії та Естер.
У цих історичних книгах знайшла продовження розповідь про історичні долі єврейського народу. Третя частина Старого Завіту складається з книг повчально-поетичного характеру — Йова, Псалмів (Псалтиря), Приповістей Соломонових, Екклезіястової. Пісні над піснями. Останню частину Старого Завіту становлять Книги пророцтв — Книги великих пророків (Ісаї, Єремії та Єзекіїля) та Книги малих пророків (Даниїла, Осії, Йоіла, Амоса, Овдія, Йони, Михея, Наума, Авакума, Софонії, Огія, Захарія, Малахії).
У книгах Старого Завіту багато сюжетів, що стали популярними у світовій літературі, образо-творчому мистецтві. Пригадаймо знамениті твори діячів Відродження: Рафаеля, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рем-брандта, Веласкеса, Мурільйо, Боттічеллі, Тіціана, Тінторетто, Веронезе, Дюрера. Звернімось і до знаменитої серії малюнків Т. Шевченка «Притча про блудного сина», картини «Явлення Христа народу» С. Іванова. Послухаймо музику на церковні псалми Д. Бортнянського, П. Чайковського чи Д. Верді... Подумаймо, чому український Сократ, Григорій Сковорода назвав Біблію своєю «возлюбленою невъстою», підкресливши, що саме в духовному «шлюбі» з Книгою книг і народилися найкращі його твори.
Можливо, розгадка притягальної сили Святого Письма криється й у словах Григорія Сковороди про те, що Біблія сильна не так історіями, в ній розказаними, як духовним змістом, що ті історії наповнює. Як тут не згадати даних Богом народові на горі Сінай заповідей: «Шануй батька свого і матір свою — довго житимеш на землі», «Не вбивай!», «Не кради!», «Не свідчи неправдиво проти ближнього свого!» та ін.
Отже, Старий Завіт побудовано за чітко продуманою структурою, що надає йому властивостей універсальної книги. Новий Завіт є самостійним художнім явищем, недаремно його часто видають окремою книжкою. До Нового Завіту всі християнські церкви (за винятком Ефіопської та Коптської) зараховують 27 книг.
Складається Новий Завіт з чотирьох Євангелій (від св. Матвія, св. Марка, св. Луки, св. Івана); з однієї історичної книги «Дії святих апостолів»; з 21 послання апостолів та Апокаліпсиса, або Одкровення Іоанна Богослова. В Євангеліях описано життя Ісуса Христа, його вчення. Саме слово «євангеліє» означає «добра звістка». Книги Нового Завіту оформились остаточно в єдине ціле у II ст. н. е., а канонізував їх (остаточно ствердив) Лаодикійський церковний собор 364 р.
Пророк Іоанн Богослов передрікав майбутню долю світу, пришестя Христа, Страшний суд, зображував райське життя, яке чекало на праведних віруючих. У вступі до Апокаліпсиса Христос звертається до семи християнських церков. Пророк же говорить про книгу, яку він бачить за сімома печатями. Ангел знімає їх одну за одною, і після кожного зняття печаті на землю приходить нещастя. Потім з’являються сім ангелів з трубами. Після звуку кожної труби на землі коїться лихо.
и бувало з вами таке, що дні ставали сірими і одноманітними, а вже через тиждень неможливо було згадати, чим відрізнявся один від іншого? Що ж з цим робити? Як змінити своє життя? Як зробити її цікавіше?
Перед вами в, які дозволять жити яскравіше, цікавіше, більш усвідомлено: 1. Знайдіть своє призначення і займайтеся улюбленою справою. Коли знаєш своє призначення, сенс життя, займаєшся улюбленою справою, то все, що вивчаєш і робиш для цього, стає цікавим і важливим. Час пролітає миттєво і назавтра хочеться повернутися до вчорашнього заняття не через необхідність, а з бажання продовжити. 2. Ставте і досягайте мети.
Наявність цілей змушує нас робити безліч кроків до їх досягнення. Для цікавого життя важливо як сам рух до мети, наповнює життя справами, подіями та враженнями, так і досягнення її, що дає нам енергію і бажання рухатися далі. 3. Постійно розвивається і вдосконалюється. Постійне навчання і робота над собою захоплюють і не дають зупинитися на місці.
Освіта, придбання нових умінь і навичок робить життя насиченим і цікавим, а також приносять масу користі вам і оточуючим. 4. Застосовуйте творчий підхід і вносите новизну і різноманітність у своє життя. Одноманітність і монотонність здатні навіяти нудьгу на будь-якої людини. Нехай у вашому житті буде більше новизни, змін і різноманітності. Міняйте обстановку, оточення, свої заняття і себе — і життя завжди буде цікавою.
Якщо робити звичну справу незвичайним то будь-яке заняття стає цікавим і оригінальним. Був створив! 5. Підтримуйте і будуйте нові відносини.
Відносини з іншими людьми — це найважливіше, що у нас є. Без них всі наші досягнення і прагнення втрачають сенс. Спілкуючись з коханими, друзями, рідними, ви дізнаєтеся щось нове, вносите радість у своє життя і просто цікаво проводите час. У кожної людини можна навчитися тому, що він робить краще за вас, а це постійний стимул до розвитку.
6. Повноцінно проводите вільний час. Якщо проводити вільний час активно і весело, то тоді навіть нетривалий відпочинок дасть нові сили та енергію для нових звершень. Чергування відпочинку і справ вносить в життя динаміку і різноманітність. Заплануйте для себе не тільки справи, а й розваги. Приділяйте час улюбленим хобі.
Захопленому людині не буває нудно, хобі займає вільний час і дарує масу позитивних емоцій. 7. Живіть активним життям і намагайтеся більше встигати.
Коли ми сповнені сил та енергії, нам ніколи нудьгувати хочеться встигнути зробити безліч речей. У активного людини багато справ, планів і бажань.
Життя його стає насиченою та цікавою, а для активності слід підтримувати запас сил та енергії, відчувати ентузіазм, мотивувати себе на справи і досягнення. Чим більше цікавого заплануєте зробити, тим більше встигнете виконати. Але не забувайте залишати місце також для сюрпризів і несподіванок. 8. Випробовуйте яскраві почуття та емоції.
Будь-яке заняття буде цікавим і незабутнім, якщо робити його з душею, з яскравими позитивними емоціями. День, прожитий з радістю, веселощами, захопленням складно назвати нудним. А закохана людина не назве своє життя монотонної і одноманітною, адже в його житті є таке сильне почуття! 9. Долайте перешкоди і вирішуйте проблеми. Перешкоди, проблеми роблять наше життя не складніше, а цікавіше.
Адже, долаючи перешкоди, ви купуєте досвід, знання, стаєте сильніше. Кожну проблему варто сприймати як можливість: щось нове дізнатися, чогось навчитися, налагодити відносини та ін
Вирішивши проблему, людина почуває себе краще і отримує мотивацію для нових звершень. 10. Допомагайте іншим.
Якщо ви на якийсь час забуваєте про власні прагнення і безкорисливо і щиро допомагаєте іншим, життя стає не просто цікавіше — вона наповнюється глибоким змістом і справжньою радістю. Застосовуючи ц ви зможете зробити своє життя цікавішим.
Нехай ваше життя вам подобається!.
http://tvori.com.ua/obraz-marusi-churaj-v-ukra%d1%97nskij-literaturi/#ixzz4MhsItqqI
Образ Марусі Чурай — образ митця свого часу, який органічно зливається з образом України. Постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал Вітчизни. За словами Івана, Маруся — це голос України, душа її. «Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах», — каже про поетесу Іван Іскра. Таку ж характеристику дає дівчині й гетьман Богдан Хмельницький, який говорить, що «її пісні — як перло многоцвітне, як дивен скарб серед земних марнот».
Справжній митець, Маруся, наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами і стражданнями. У свідомості читача образ Марусі Чурай зливається з образом України не лише тому, що її підносять до символу інші герої роману, а передусім через те, що в ній уособлені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети, кращі моральні переконання і судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва проходить через історичний роман у віршах «Маруся Чурай» наскрізно. У залежності від художньої мети твору письменники по-різному трактують отруєння Марусею Гриця. М. Старицький стверджує, що для Марусі кохання до Гриця — мета її життя. Вона не згодна ні за яких умов розлучитися із своїм коханим, а тому готує отруту для них обох. Смерть повинна була поєднати закоханих навіки, бо у другому потойбічному світі немає «ворогів», і нікому буде вже їх розлучати. Проте Гриць помилково випив увесь трунок і помер сам. Маруся збожеволіла.
О. Кобилянська картину отруєння Гриця залишає поза сюжетом твору. А читача наводить на думку, що Тетяна (читаємо Маруся) власноруч зібрала зілля і отруїла Гриця, помстившись хлопцеві за зраду. Не даремно ж письменниця дає їй прізвисько Туркеня. Вона запальна, рішуча, здатна на високі почуття, не розуміє брехні, не прощає зради. Сама також гине.
Маруся Чурай Ліни Костенко не має нічого спільного із помстою, злочином. Вона — митець. її душа співає піснями народу. Вона здатна на страждання, на помсту — ні. Отруту героїня роману приготувала для себе, бо не могла більше складати пісні, душа боліла, покривджена Грицевою зрадою. Німий поет — то вже не поет. Маруся хотіла отруїти себе, а Гриць випив отруту випадково. Смерть коханого ще більшою мірою покріпила страждання. Після його смерті Маруся не написала жодної пісні, і навіть після того, як її виправдав суд, — померла, бо не виправдала сама себе.