Відповідь:
Пояснення:
Коли Юрко повернувся додому, то його почали мучити докори і він вирішив написати листа Тосі з вибачення. Для нього це було дуже складно, але все ж таки гарні наміри перемогли у ньому і лист було відправлено. У листі він запитував Тосю про те як там дика качечка зі своїми каченятами і просив у дівчинки дуже щире вибачення за свої вчинки. Тося немогла не відповісти на цей лист. Так вони листувалися весь навчальний рік. А влітку Юрко приїхав знову до села і вони разом з Тосею кожного дня ходили годувати качку з уже здоровими каченятами.
Відповідь:
Як мало довкола нас останнім часом доброти і справедливості. І як завжди хочеться, щоб добро пе-ремогло зло. І як прикро, коли ці бажання не здійснюються. Але якщо у справжньому житті інколи ми не в силі змінити перебіг подій, то у світі придуманих автором героїв це цілком ймовірно.
Візьмемо за приклад чудовий твір В.Винниченка «Федько-халамидник». І допишемо йому власне продовження.
«Цього чижика Толя сказав Федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у Федька.. Після похорону Федька його вбиті горем батьки пригощали у дворі всіх цукерками і маленькими пиріжечка-ми. Толя з чижиком в цей час вийшов на поріг. Нехай хлопці бачать – він таки чесно виграв цей чижик у Федька.
- Візьміть на спомин душі нашого синочка. Нехай йому там буде солодко… – шелестіла сухими гу-бами згорьована Федькова мати. – Хоч і був він неслухом, але душа його була чиста.
- Візьми, Толю, і ти пиріжечок – звернулася Федькова мати до хлопця. - І вибач його, дитино. Може то він так нехотячи пхнув на ту кляту крижину…
- Але Федько Толю не штовхав на лід – раптом озвався Стьопка.
Батько Федька, який сидів на лавці, безсило опустивши руки, піднявся.
- Як не штовхав ??? А хто ж його тоді штовхнув ??
Хлопців ніби прорвало – вони всі нараз загомоніли, перебиваючи один одного. Вони розповідали Федьковим батькам про те, як Толя сам напросився до них до гурту, як він підбив Федька на спір, як ловко Федько перейшов по крижинах через річку, аж дух захоплювало, як вони і не помітили, коли Толя сам ступив на крижину, як Толя розгубився і почав плакати, як ніхто не міг йому до а Федько таки наважився і врятував Толю. Мати Федька вже давно перестала втирати сльози, що текли по її впалих і почорнілих щоках. В очах батька Федька розливався океан розпачу і болі.
- Візьми, сину, пиріжечок. І чижик нехай у тебе залишається – звернулася ще раз мати Федька до Толі.
Але той блідий і зляканий дивився з ганку кудись поверх голів. Всі обернулися на той погляд. За спиною у друзів Федька і його батьків стояв приголомшений батько Толі.
Пояснення:
трагікомедія«мартин боруля» написана в 1886 р., під час новочеркаського заслання. цим твором іван карпенко-карий сатирично викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві. в основі сюжету — справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга карпа з метою документально відновити втрачене предками дворянство. цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор: «згадую борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали? ! »
жанрові й стильові особливостіця позиція і. карпенка-карого дуже цікава, бо орієнтує читача побачити в комедійних ситуаціях не такі вже й смішні сторони дійсності, як і в «ревізорі» м. гоголя: «над чим смієтесь? над собою смієтесь». саме цей гоголівський сміх крізь сльози й визначає пафос твору і. карпенка-карого. звідси й жанрова особливість цієї п’єси — трагікомедія.
сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії мольєра «міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба мартина борулі, який домагається втрачених дворянських прав. щоправда, у мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в карпенка-карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. у цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («міщанин-шляхтич») і реалізму («мартин боруля»).