Корені українського народу сягають часів, які передували добі Київської Русі. Своїми витоками наш народ тісно пов'язаний з історією слов'ян.
У далекому минулому постала усна народна творчість доби Київської Русі. Відтоді до нас дійшли легенди й перекази, дружинні, святкові, весільні пісні, билини, колядки, прислів'я, приповідки.
Чудовими пам'ятками давньоруської народної творчості є билини. Вони оспівують мужність і хоробрість богатирів, котрі самовіддано боронили рідну землю від ворогів.
Твори усної народної творчості у всіх народів передували творам писемним, першими з яких у Київській Русі стали літописи. Із виникненням писемності в Київській Русі почали записувати найвизначніші історичні факти. Записували їх або дуже стисло, або у вигляді розгорнутих оповідань («сказань»). Згодом ці записи були об'єднані й розміщені у хронологічному порядку. Отже, літописами називається зведення у хронологічній послідовності («за літами») коротеньких записів і докладних розповідей про історичні події.
Раннє виникнення літописів є свідченням високої культури давньоруської держави вже від початку її існування. На думку деяких дослідників, найдавніший літопис було створено за часів Аскольда у другій половині IX століття. Але він не зберігся. Першим літописом, що дійшов до нас, є «Повість минулих літ», створений на початку XII століття.
Оригінальна література Київської Русі представлена не тільки літописами. До її популярних жанрів належать церковні проповіді, повчальні та урочисті. Але перлиною давньоруської літератури є «Слово о полку Ігоревім».
Пам'ятки давньоруської літератури свідчать про поширення освіти в Київській Русі ще до прийняття християнства. Після цієї знаменної події піклування про освіту взяли на себе держава й церква. За князювання Володимира Святославича в Києві існувала державна школа, в якій навчалися діти «нарочитої чаді» — найближчого оточення князя. Існувала школа й при Софійському соборі. Саме тут було засновано першу відому на Русі бібліотеку й відкрито книгописну майстерню, де переписувалися й перекладалися книги, привезені з Візантії та Болгарії.
Хист і виняткова майстерність були притаманні руським будівничим. Вони зводили чудові споруди з дерева, каменю й цегли. Основним будівельним матеріалом слугувало дерево. Але існували на Русі і кам'яні споруди. Найдавніший кам'яний палац, відомий під назвою «палац княгині Ольги», було виявлено археологами на Старокиївській горі. У літописі він згадується під 945 роком. Та головна окраса міст Київської Русі —церкви. Протягом 989-996 pp. у Києві зводився храм Богородиці. Цю величну церкву назвали Десятинною. Вона була розкішно прикрашена: стіни розписано фресками, мозаїкою, для оздоблення використовувався мармур. Літописи називали її «мраморяною».
Справжнього розквіту досягло містобудування за князювання Ярослава Мудрого. 1037 року в Києві збудовано найбільший собор держави — Софію Київську. Крім богослужінь у цьому храмі справлялися урочисті державні церемонії, укладалися договори. Тут саджали на престол київських князів, хоронили їх. За часів Ярослава споруджуються головні міські ворота столиці — Золоті ворота з надбрамною церквою. Проте будівництво розгорталося не тільки у стольному граді. У Чернігові було зведено собор, за зразком Софії Київської будувалися собори святої Софії у Новгороді та Полоцьку. Наприкінці XI ст. спорудили Михайлівську церкву та Єпископські ворота у Переяславі. На західних кордонах Київської держави, у Перемишлі, було збудовано палац та білокам'яну круглу церкву-ротонду.
Разом із архітектурою високого рівня досягло образотворче мистецтво Київської Русі — мозаїка й фреска, іконопис та книжкова мініатюра. Шедеврами світового значення є мозаїки Софійського собору. Найбільше вражають серед них зображення Христа Вседержителя та Богоматері Заступниці («Оранта»). Крім мозаїк для оздоблення використовувалися фрески. Довершені фрески Софійського собору та інших храмів тієї доби багато розповідають про життя й побут давніх русичів.
У Києві, Чернігові, Галичі та інших містах існували іконописні майстерні. Ікони писалися на дерев'яних дошках і були в усіх церквах, малювали їх за певними канонами. Зовсім не кожний митець мав право писати ікони.
За часів Ярослава Мудрого, коли великого авторитету набула книга, розквітла книжкова мініатюра. Так, «Остромирове Євангеліє», написане у 1056-1057 pp., прикрашене чудовими заставками та трьома витонченими мініатюрами.
Мій улюблений куток природи це мое село в бабусі, там гарно весело, там я допомагаю бабусі у грядці, у рибалці, і обожнюю с дідусем купатися в річці, він мені навіть розповів міф про цю річку, що колись давно тут біля річки була церква, але вона яккось втонула, я в це не зовсім вірю, але гадаю що колись дізнаюся правду.Ще там я граюсь зі своімі однолітками , але іх мало томущо це малесеньке село знаходится біля лісу, а біля лісу живуть лісник і не дуже багато людей. До бабусі я іду на канікули влітку день в кінці червня. от і все, вот такий мію улюблений куточок природи і краси моеї батьківщини...
Опис тварини - Шиншила Категорія: Твори Опубліковано: Середа, 22 січня 2014, 12:51 Автор: admin План: 1 Найпопулярніший домашній вихованець 2 Зовнішні ознаки тварини і його будова 3 Дивовижне тварина Мені дуже хочеться повідати про звірька, який набирає все більшої популярності. Це шиншила. Шиншила - це звірятко з добрим, хорошим характером. Його тільце покрите густою м'якою вовною лілового, білого або сірого забарвлення. Особливість вовни в тому, що вона росте пучками, а не окремими волосками. Це надає шерстці небувалу бархатистість, тому гладити її хочеться весь час. Шиншила має сильні, короткі лапки з маленькими кігтиками. Кігтики допомагають пробиратися в ущелинах скель в дикій природі. Мордочка шиншили зовні дуже схожа на мордочку кролика. Маленький акуратний носик і очі, схожі на гудзики. Біля носика вуса - антеннки. Вусики допомагають орієнтуватися в темному місці і визначати відстань. У шиншили великі вушка, це робить її ще більше схожою на кролика. Та й по звичках вони теж схожі. А ось хвіст зовсім як у білочки: такий же затемнений на кінці і пухнастий. А найцікавіше і дивовижне це те, що звірки з'являються на світ з відкритими очима, всіма зубами і відразу ж можуть швидко бігати.
Корені українського народу сягають часів, які передували добі Київської Русі. Своїми витоками наш народ тісно пов'язаний з історією слов'ян.
У далекому минулому постала усна народна творчість доби Київської Русі. Відтоді до нас дійшли легенди й перекази, дружинні, святкові, весільні пісні, билини, колядки, прислів'я, приповідки.
Чудовими пам'ятками давньоруської народної творчості є билини. Вони оспівують мужність і хоробрість богатирів, котрі самовіддано боронили рідну землю від ворогів.
Твори усної народної творчості у всіх народів передували творам писемним, першими з яких у Київській Русі стали літописи. Із виникненням писемності в Київській Русі почали записувати найвизначніші історичні факти. Записували їх або дуже стисло, або у вигляді розгорнутих оповідань («сказань»). Згодом ці записи були об'єднані й розміщені у хронологічному порядку. Отже, літописами називається зведення у хронологічній послідовності («за літами») коротеньких записів і докладних розповідей про історичні події.
Раннє виникнення літописів є свідченням високої культури давньоруської держави вже від початку її існування. На думку деяких дослідників, найдавніший літопис було створено за часів Аскольда у другій половині IX століття. Але він не зберігся. Першим літописом, що дійшов до нас, є «Повість минулих літ», створений на початку XII століття.
Оригінальна література Київської Русі представлена не тільки літописами. До її популярних жанрів належать церковні проповіді, повчальні та урочисті. Але перлиною давньоруської літератури є «Слово о полку Ігоревім».
Пам'ятки давньоруської літератури свідчать про поширення освіти в Київській Русі ще до прийняття християнства. Після цієї знаменної події піклування про освіту взяли на себе держава й церква. За князювання Володимира Святославича в Києві існувала державна школа, в якій навчалися діти «нарочитої чаді» — найближчого оточення князя. Існувала школа й при Софійському соборі. Саме тут було засновано першу відому на Русі бібліотеку й відкрито книгописну майстерню, де переписувалися й перекладалися книги, привезені з Візантії та Болгарії.
Хист і виняткова майстерність були притаманні руським будівничим. Вони зводили чудові споруди з дерева, каменю й цегли. Основним будівельним матеріалом слугувало дерево. Але існували на Русі і кам'яні споруди. Найдавніший кам'яний палац, відомий під назвою «палац княгині Ольги», було виявлено археологами на Старокиївській горі. У літописі він згадується під 945 роком. Та головна окраса міст Київської Русі —церкви. Протягом 989-996 pp. у Києві зводився храм Богородиці. Цю величну церкву назвали Десятинною. Вона була розкішно прикрашена: стіни розписано фресками, мозаїкою, для оздоблення використовувався мармур. Літописи називали її «мраморяною».
Справжнього розквіту досягло містобудування за князювання Ярослава Мудрого. 1037 року в Києві збудовано найбільший собор держави — Софію Київську. Крім богослужінь у цьому храмі справлялися урочисті державні церемонії, укладалися договори. Тут саджали на престол київських князів, хоронили їх. За часів Ярослава споруджуються головні міські ворота столиці — Золоті ворота з надбрамною церквою. Проте будівництво розгорталося не тільки у стольному граді. У Чернігові було зведено собор, за зразком Софії Київської будувалися собори святої Софії у Новгороді та Полоцьку. Наприкінці XI ст. спорудили Михайлівську церкву та Єпископські ворота у Переяславі. На західних кордонах Київської держави, у Перемишлі, було збудовано палац та білокам'яну круглу церкву-ротонду.
Разом із архітектурою високого рівня досягло образотворче мистецтво Київської Русі — мозаїка й фреска, іконопис та книжкова мініатюра. Шедеврами світового значення є мозаїки Софійського собору. Найбільше вражають серед них зображення Христа Вседержителя та Богоматері Заступниці («Оранта»). Крім мозаїк для оздоблення використовувалися фрески. Довершені фрески Софійського собору та інших храмів тієї доби багато розповідають про життя й побут давніх русичів.
У Києві, Чернігові, Галичі та інших містах існували іконописні майстерні. Ікони писалися на дерев'яних дошках і були в усіх церквах, малювали їх за певними канонами. Зовсім не кожний митець мав право писати ікони.
За часів Ярослава Мудрого, коли великого авторитету набула книга, розквітла книжкова мініатюра. Так, «Остромирове Євангеліє», написане у 1056-1057 pp., прикрашене чудовими заставками та трьома витонченими мініатюрами.