когда зимой я гулял(ла) я видел(ла) как падают белые снежинки и вот одна из снежинок спустилать мне на ладонь.она мне рассказала как там за морями океанами лесами и полями!а ещё снежинка говорила о своём мире в котором она живёт как там танцуют какие праздники .и кстати у снежинок тоже есть новый год-только он называется по другому-день небес. день небес потому что к ним спускаются новые снежинки.я так был(ла) рада услышанному и мне казалось что я погрузился(ась) в тот мир- мир всех всех снежинок мира!я бы ещё послушал(ла) но меня звал мой мир -мир людей! я мечтал(ла) побывать опять в мире снежинок -но это был всего лишь сладкий и чудесный сон
Була весна весела, щедра, мила.
Промінням грала, сипала квітки.
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло —
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: "Весна для всіх настала.
Дарунки всім несе вона, ясна.
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна".
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки.
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Я
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Вірш Лесі Українки "Давня весна" автобіографічний, пов’язаний із власними переживаннями поетеси, яка мала тяжку недугу й змушена була лежати, страждати через біль. Єдина її розвага й розрада клаптик голубого неба у вікні, гілка квітучої яблуні, свіжий вітерець, що долинає крізь відчинену кватирку, та пташині співи. Усе інше додавали уява й фантазія дівчини. Та давня весна запам’яталася, як дарунок долі, бо навчила цінувати найменші радості життя, загартувала волю.
к та була, що за вікном цвіла.