Повертаючись з Капрі, улітку 1911 р. Коцюбинський вирішує здійснити давню мрію — побувати в Карпатах. Відвідини цього краю в 1910 р. не були такими багатими на враження. Для написання твору не вистачало матеріалу. Але природа справила на Коцюбинського велике враження, бо була для нього одухотвореною.
Для зображення найказковішого краю Коцюбинському необхідно було зазирнути в душу людини. Письменника цікавило, звідки в гуцулів фантастичні уявлення про світ.
Характерною особливістю традиційних уявлень і вірувань гуцулів, як і українців взагалі, є синкретичне поєднання християнських релігійних уявлень з язичницькими віруваннями, що існували задовго до поширених вищих релігій, зокрема християнства. Ці уявлення полягають у вірі в наявність душі, духа в кожній речі чи явищі навколишнього світу.
Наші предки вірили, що весь світ, небо, повітря й уся земля населені богами та що вся природа жива, сповнена всякого дива. Уявлення про Бога й чорта є ключовими для християнської релігії і своєрідно відображають моральні норми: добро і зло.
Образи української демонології — це фантастичні істоти, наділені людськими властивостями, які можуть впливати на живу та неживу природу. Найпоширенішими серед них є духи природи (польовик,-водяник, лісовик та ін.), духи оселі (домовик, похат-ник та ін.). Ці образи ілюструють прагнення людини пояснити й упорядкувати навколишній світ, розкрити єдність людини і природи.
Під впливом християнства поволі стиралася різниця між чортом, домовиком, водяником, лісовиком, скарбником, але в літературних пам'ятках усе це збереглося якнайкраще. І свідченням тому є глибоке проникнення М. Коцюбинського під час створення повісті «Тіні забутих предків» у психологію, світогляд гуцулів, їхні вірування і звичаї. Саме на багатому етнографічному матеріалі повість набула загальнолюдського, філософського звучання.
Початок твору своєю простотою і оповідним характером нагадує казку, адже з перших рядків повісті з'являється фантастичний елемент (Іванова мати вважала, що під час пологів їй підмінили дитину на бісеня).
Своєрідний дуалізм — визнання двох творчих начал: добра і зла — наклав відбиток на всі уявлення героїв повісті про світ. Коцюбинський вбачав джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в традиціях, айв особливостях гірської природи. Природні явища стають джерелом народження фантастичних образів.
Так, малому Іванкові привидівся щезник в оточенні цапів, але привид зник, як тільки хлопчик перестав боятися. Отже, для малих Марічки та Іванка світ здавався казкою.
Злиття язичницького і християнського світогляду найвиразніше простежується в накладанні християнських свят на обрядово-ритуальну структуру дохристиянського народного календаря. Іван бачить божественне і в християнському Богові, і в природі. Навіть злий дух чорт постає в творі багатоликим — це й арідник, і щезник, і багато чого іншого. І всіх треба задобрити, щоб не зазнати горя в житті. Так, у повісті змальовано обряд зустрічі Різдва, обряд святкування Святвечора, коли Іван звертається до різних ворожих сил, яких він остерігався все життя, скликав до себе на тайну вечерю всіх чорнокнижників, мольфарів, лісових звірів. Тут суто християнське свято Різдва Христова має у своєму складі ще й елементи, традиційні для язичницьких обрядів. Може, саме в тому виявляється сутність назви «Тіні забутих предків».
Олюднення, персоніфікація природних, матеріальних та психічних явищ властиві кожній релігії, оскільки в такий б людина намагається пояснити все невідоме. А ожививши все незрозуміле, можна спробувати домовлятися з ним.
Кожна важлива справа на полонині супроводжувалась ворожінням або іншими ритуальними діями, що надають їй таємничості. Можливо, саме від цього й характери гуцулів здаються таємничими.
Навіть обряд похорон, яскраво описаний письменником повісті «Тіні забутих предків», на перший погляд здається дещо дивним. За народними віруваннями, зі смертю людини не закінчується її існування, а лише змінюється її стан. Так що поховальний обряд був звернений саме до душі людини, але коли обряд оплакування і голосіння закінчився, почалися забави. Напевне, так наші предки хотіли показати непереможність життя над смертю.
«Таємне Товариство боягузів, або засіб від переляку № 9» — пригодницька повість сучасної української письменниці Лесі Ворониної. У ній, як і в наших улюблених казках, добро перемагає зло. Але цікаво те, що герої-переможці в ній не відважні богатирі й мужні воїни, а, як не дивно, боягузи. Тема — Людина, яка здолала свій страх, може перемогти наймогутніших ворогів. Навіть Синьоморд — хоча спочатку нашому героєві треба змінитися самому: пройти небезпечні випробування, навчитися миттєво приймати рішення, від яких залежить доля людства. Ідея — не потрібно боятися складних ситуацій, рідні люди не залишать ніколи тебе у біді, потрібно знати своє коріння і й любити своїх рідних. Головна думка — заклик поважати своїх батьків, бабусів і дідусів
Творча практика Олександра Олеся та Миколи Вороного має чимало спільних рис. Поетів об’єднує тематичне коло. Обидва з них торкались питань вірності батьківщині, її єдності, революції 1917 років, які знайшли відображення у збірках М. Вороного «За Україну» та О. Олеся «Чужина». Митці прагнули оновити віршову техніку, шукали нові жанрові форми. Письменники використовують у своїх поезіях наказові форми, що також їх споріднює. Наприклад, вірш «Епіталама» М. Вороного промовляє: «Поспішайте від життя взяти все і все віддати!». О. Олесь у свою чергу лірично закликає: «Цілуй, цілуй, цілуй її, - Знов молодість не буде!». Обидва автори наголошують на тому, що необхідно отримувати насолоду від життя, тим самим розвиваючи гедоністичну («насолодницьку») тематику у своїй поезії. Отже, в ліриці О. Олеся і М. Вороного чимало спільного. Зокрема спільні теми, мистецькебачення, світогляд. Однією з головних моделей у творах цих письменників можна вважати імператив (наказовість).
Етнографічна основа повісті
Повертаючись з Капрі, улітку 1911 р. Коцюбинський вирішує здійснити давню мрію — побувати в Карпатах. Відвідини цього краю в 1910 р. не були такими багатими на враження. Для написання твору не вистачало матеріалу. Але природа справила на Коцюбинського велике враження, бо була для нього одухотвореною.
Для зображення найказковішого краю Коцюбинському необхідно було зазирнути в душу людини. Письменника цікавило, звідки в гуцулів фантастичні уявлення про світ.
Характерною особливістю традиційних уявлень і вірувань гуцулів, як і українців взагалі, є синкретичне поєднання християнських релігійних уявлень з язичницькими віруваннями, що існували задовго до поширених вищих релігій, зокрема християнства. Ці уявлення полягають у вірі в наявність душі, духа в кожній речі чи явищі навколишнього світу.
Наші предки вірили, що весь світ, небо, повітря й уся земля населені богами та що вся природа жива, сповнена всякого дива. Уявлення про Бога й чорта є ключовими для християнської релігії і своєрідно відображають моральні норми: добро і зло.
Образи української демонології — це фантастичні істоти, наділені людськими властивостями, які можуть впливати на живу та неживу природу. Найпоширенішими серед них є духи природи (польовик,-водяник, лісовик та ін.), духи оселі (домовик, похат-ник та ін.). Ці образи ілюструють прагнення людини пояснити й упорядкувати навколишній світ, розкрити єдність людини і природи.
Під впливом християнства поволі стиралася різниця між чортом, домовиком, водяником, лісовиком, скарбником, але в літературних пам'ятках усе це збереглося якнайкраще. І свідченням тому є глибоке проникнення М. Коцюбинського під час створення повісті «Тіні забутих предків» у психологію, світогляд гуцулів, їхні вірування і звичаї. Саме на багатому етнографічному матеріалі повість набула загальнолюдського, філософського звучання.
Початок твору своєю простотою і оповідним характером нагадує казку, адже з перших рядків повісті з'являється фантастичний елемент (Іванова мати вважала, що під час пологів їй підмінили дитину на бісеня).
Своєрідний дуалізм — визнання двох творчих начал: добра і зла — наклав відбиток на всі уявлення героїв повісті про світ. Коцюбинський вбачав джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в традиціях, айв особливостях гірської природи. Природні явища стають джерелом народження фантастичних образів.
Так, малому Іванкові привидівся щезник в оточенні цапів, але привид зник, як тільки хлопчик перестав боятися. Отже, для малих Марічки та Іванка світ здавався казкою.
Злиття язичницького і християнського світогляду найвиразніше простежується в накладанні християнських свят на обрядово-ритуальну структуру дохристиянського народного календаря. Іван бачить божественне і в християнському Богові, і в природі. Навіть злий дух чорт постає в творі багатоликим — це й арідник, і щезник, і багато чого іншого. І всіх треба задобрити, щоб не зазнати горя в житті. Так, у повісті змальовано обряд зустрічі Різдва, обряд святкування Святвечора, коли Іван звертається до різних ворожих сил, яких він остерігався все життя, скликав до себе на тайну вечерю всіх чорнокнижників, мольфарів, лісових звірів. Тут суто християнське свято Різдва Христова має у своєму складі ще й елементи, традиційні для язичницьких обрядів. Може, саме в тому виявляється сутність назви «Тіні забутих предків».
Олюднення, персоніфікація природних, матеріальних та психічних явищ властиві кожній релігії, оскільки в такий б людина намагається пояснити все невідоме. А ожививши все незрозуміле, можна спробувати домовлятися з ним.
Кожна важлива справа на полонині супроводжувалась ворожінням або іншими ритуальними діями, що надають їй таємничості. Можливо, саме від цього й характери гуцулів здаються таємничими.
Навіть обряд похорон, яскраво описаний письменником повісті «Тіні забутих предків», на перший погляд здається дещо дивним. За народними віруваннями, зі смертю людини не закінчується її існування, а лише змінюється її стан. Так що поховальний обряд був звернений саме до душі людини, але коли обряд оплакування і голосіння закінчився, почалися забави. Напевне, так наші предки хотіли показати непереможність життя над смертю.