План
1. Поведінка Федька на вулиці.
2. Покарання за вчинки.
3. Повчання батька.
4. Затишок у Толиному будинку.
5. Поведінка хлопців під час дощу.
6. Федько знову буде покараний.
7. Герой інформує хлопців про льодохід.
8. Опис льодоходу.
9. Обговорення хлопцями повідомлення Федька.
10. Суперечка між Толею і Федьком.
11. Переправа Федька через річку.
12. Бажання Толі повторити вчинок Федька.
13. До Федька Толі.
14. Герой у воді.
15. Прихід батьків героїв.
16. Розмова батьків Толі з Федьком про вчинок їх сина.
17. Останнє покарання Федька — трагедія.
18. Похорон халамидника.
19. Бездушність Толі та його брехливість.
Объяснение:
Історія про хлопчика Костя, що служив у пана і був його незаконно народженим сином. Життя виховало маленького хлопчика дуже сміливим, завзятим і по-доброму впертим. Проте серед цих рис головною рисою дитини було те, що хлопець ніколи не плакав. Не плакав він, хоча слуги навмисне знущалися над ним, щоб він плакав, а Кость " заверещить тоненько-тоненько, зажмуриться й біжить куди попало. А все-таки не плаче! Його так і прозвали за це "кам'яним виродком".
Автор розповідає як Кость та Данилко, Семенець, Микита – пасли товар на лугу. Хлопці – свій, а Кость – панський". Хлопці жили у сім'ях, Кость – сирота, який батрачить у пана.
Йому жилося дуже несолодко, мало того, що його постійно били на службі, та ще й діти теж знущалися з нього, так ніби їм подобалося, як він обурюється. Вони називали його байстрюком і сином пана. Хлопця це надзвичайно ображало: він дуже хотів би, щоб у нього нікого не було, ніж би він служив у свого батька, який не звертав на сина ніякої батьківської уваги, якої так бракує кожній дитині. Та ще й діти при кожній нагоді казали йому про це.
Надворі холодно. "…всі були в свитках і чоботях, а Кость босий і в одному піджачку та брудній сорочці. Груди були розхристані".
Всі хлопці замерзли і не могли скрутити папіроску. Кость сказав, що він може скрутити папіроску:
"– Ага! Не скрутиш. Руки змерзли. А в мене ні… От які! І Кость простягнув усім свою чорну, подряпану невеличку руку. Йому, очевидячки, чогось дуже хотілося говорити про свої руки".
Він уперше заявив про себе як поета, видавши невелику збірку поезій, що мала назву "Кобзар", яка стала символічною і дала друге ім'я поетові.
Із полум'яних творів Кобзаря весь світ дізнався, що є така прекрасна країна — Україна, з IT чудовим, добрим, роботящим народом, прекрасною мовою, піснями, героїчною і трагічною історією.
Тарас Шевченко підніс українську мову, поезію до світового рівня. Про неоціненну роль великого поета в цьому написав Володимир Самійленко у вірші "Українська мова", який присвятив пам'яті Т. Г. Шевченка.
Наша мова — то чудовий діамант, що лежав на дорозі, прибитий пилом, ніким не поміченим. Але знайшлася людина, яка підняла той скарб, витерла його від пилу і вставила у коштовний вінець. І сталося диво — камінь той засіяв ясним промінням, дивуючи весь світ своєю красою. Людина та — Тарас Шевченко, а коштовний діамант — то наша мова.
Син своєї землі, великий поет із болем і співчуттям писав про рабське становище покріпаченого рідного народу і свій талант присвятив боротьбі за його визволення:
...Возвеличу
Малих отих рабів німих,
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.
Величною і трагічною постає історія України зі сторінок поетового "Кобзаря". Автор прославляє лицарів-запорожців — оборонців народної волі, борців за свободу рідної землі.
Гайдамаки, які царськими істориками або замовчувалися, або спотворено зображувалися як розбійники, злодії, "пятно в нашей истории", в поезії Шевченка — мужні народні месники. Завдяки йому "розбійники" стали героями.
Особлива тема у творчості поета — доля його рідної землі, доля України. Скільки прекрасних поетичних шедеврів оспівують невимовну красу української природи:
Здається — кращого немає Нічого в Бога, як Дніпро Та наша славная Вкраїна. Але, пишучи із замилуванням про красу рідної природи, поет ніколи не забував про страждання пригноблених людей, що жили на тій землі. Усі його думи і помисли — про визволення рідного народу від віковічного ярма, про оновлення землі, де
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати
І будуть люде на землі!