Як робінзон крузо, я люблю море, але бачу його рідко. ми живемо в місті, далеко від тих місць, звідкіля відпливають у далекі країни кораблі, де кричать чайки й пахне рибою і водоростями. але часто уявляю собі, що подібно до робінзона крузо, опинився на безлюдному острові…коли я отямився, море вже не штормило. наближався вечір, і треба було подаумати про їжу і нічліг. я набрав хмизу, послав свою куртку і приліг. було твердо і незручно. я довго не міг заснути — мучив голод. десь удалині прокричав якийсь птах. мені стало страшно.вранці я став міркувати над тим, що мені тепер робити. по-перше, треба подбати про їжу. це, як мені здавалося, буде нескладно: у морі повно риби, горіхи, ягоди, пташині гнізда, де можна знайти яйця. адже саме їх почав їсти робінзон, коли і з корабля припаси скінчилися. по-друге, треті,і розкласти вогонь, знайти яку-небудь посудину, щоб зварити юшку…але ж на безлюдному острові! звідкіля тут посудина? навіть бляшанки не знайти…я розпочав обстежувати місцевість. у заростях дикої ліщини назбирав горіхів. наткнувся на кущі з , схожими на суниці. що робити далі? звичайно, порадником тут може бути тільки робінзон крузо. він побудував собі і тло, сам спорудив собі меблі. я знаю, що робінзон робив із глини посуд. він чинив собі одяг, навіть виготовив парасольку. за прикладом робінзона я мав би приручити диких кіз, вирощувати злаки. але я цього нічого не вмію. у мене немає необхідного життєвого досвіду, знань, майстерності. це відразу повертає мене до реальності — у свою облаштовану міську квартиру. страшно подумати, цю я міг би опинитися сам-один, без батьків і друзів, навіть у цьому сучасному місті. щоб не розгубитися в житті, як робінзон, мені треба ще багато чого навчитися. адже на незаселеному острові мені довелося б стати і будівельником, і кухарем, і кравцем, і , і навіть лікарем!
У творі розповідається про юнака Павлуся з козацького роду Судаків та його сестру — Ганусю. Про те, як в їх рідному селі стався набіг татарів, його рідних вбили, сестру забрали у полон, а сам він утік до козаків поблизу селища. Так подорожуючи від одного козацького поселення до іншого, він мріяв визволити свою сестру з турецького полону в Криму. Випадково потрапивши у полон до Харциза, степового розбишаки, він був проданий в турецьке село Коджамбаку сину місцевого ефенді — Мустафі. Там хлопець познайомився з невільником Остапом Швидким, став розпитувати про можливість утечі. В один деньйому майже вдалося утекти на коні, але по дорозі додому його запідозрив один татарин і Павлуся повернули до селища та майже побили нагаєм. Перед присудом він почув від одного пана, що син вельможі, Девлет -Гірея, безвісти зник в Україні. Павлусь сказав, що знає про долю його сина, і хлопця повезли до Девлет-Гірея. Там він попросив знайти його сестру Ганусю, що була в Криму. Дівчинку розшукали, привели до вельможі, вона розповіла де знаходиться Мустафа (Павлусь пояснив їй що потрібно казати). Через певний час Мустафу знайшли, і за це Девлет-Гірей подарував волю Павлу, Ганні і Остапу Швидкому, козаку що був у рабстві з Павлусем.
В. Козацький писар