Українська література заявила про себе на весь світ, представивши читачам твори геніального поета Т. Г. Шевченка. Безліч слів шани і визнання звучать протягом століття на честь великого Кобзаря. Але думки щодо його таланту і місця в літературі не вичерпні. Викладачами вивчаються документальні факти з життя поета, видано велику кількість літературознавчих праць, студенти та учні пишуть реферати, твори. Незвичайною є запропонована тема про позицію громадянина в суспільстві. І мені здається, що перед тим, як заговорити про суспільство, необхідно розглянути місце в ньому самого поета. Поет, по суті своїй, є митцем слова. Малюючи в своїй уяві певні образи, переносячи їх на сторінки творів, поет дарував нам олюднені Думи — основу поетового життя б самовираження, засіб існування («Думи мої думи...). Думи Т. Г. Шевченка сумними рядами повідомляють про недолю українського народу, про сиріт, наймитів, безталанних. Всі ці прояви суспільного питання бентежили болісним відгомоном душу Кобзаря. Усі негаразди поет переживав з людьми — співчував, прагнув бути почутим. Т. Шевченку вдалося у своїй творчості намалювати картину дійсності, яку він бачив, живучи у ті давні часи поневолення, кріпаччини, коли суспільство складалося з панів і кріпаків. Згадаймо хоча б сумну поезію *Сон»(«На панщині пшеницю жала...»). Поет розповідає нам про знедолених жінок, яких зваблювали і кидали москалі (поема «Катерина»).
лунала б як гімн
то це б був мій улюблений колір., зелений