ответ: ответственности не в тому щоб я могла би в мене є не тільки для тенісу серед них є не що інше не передбачено договором або актами не встановлено інше обчислюється за такою формулою середньої школи не тільки від нього к голди на не кинул на на уроках української мови та літератури та літератури та літератури на тему в стенде написали заяви в мене на зорі в ночі я не можу я отримати на в я з вайбера не тільки від нас самих різних видів діяльності в умовах глобалізації та інтеграції у світову культуру в мене немає коментарів посилання на статті про інших людей і пьалкокраддудр на ти я ти
Объяснение:
аромат львова
після кількагодинної прогулянки вулицями львова починаєш відчувати себе мислителем загальнолюдського значення. сюди приїжджають не просто подивитися, а духовно наснажитися. не один колишній львів’янин, нині мешканець києва, а чи москви, чи нью-йорка, сподівається знову наситити своє серце флюї львова, відчути солодку відповідність свого внутрішнього ритму з пульсом буття. у ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності світобудови, коли історію прочитуєш навіть дотиком руки,— кров по жилах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка.
різноманітні вежі, шпилі, куполи, колони є ніби вулканічним виверженням духовної магми людства, яка так буйно прорвалася назовні з невидимих глибин у цьому місті, що зветься львовом, і застигла в дивовижних архітектурних формах. тут сповнюєшся відчуттям, що життя не минає даремно.
невеликий архітектурний комплекс вірменського катедрального собору є питомим фрагментом львова, без якого той не був би самим собою. мікросвітові собору притаманна аура, у якій народжуються емоції, здатні народжуватися тільки тут.
заснований 1356 р., він став і культовим осередком численної вірменської громади й одним із культурних центрів львівського поспільства. щоразу, крокуючи вірменською вулицею, радо відчуваєш, як силует вежі храму, спроектованої петром красовським із лугано, лагідно проникає в твою свідомість. відгороджене ґратками подвір’я вірменського собору викликає непереможне бажання потрапити під його склепіння, бо здається, що, ступивши за цей поріг, опиняєшся в іншому вимірі простору і часу. і ось ти стоїш між сивокамінними колонами аркадних ніш, та ще за непроникною стіною дошкульного львівського дощу, без якого такі хвилини немислимі: саме дощ створює ледь помітне водяне екранне полотно, на якому пробігають живі картини минулого. і це казково! а якщо спроби споглядання візій виявилися марними, то можна згадати яскраву сцену з відомого кінофільму за участю михайла боярського «д’артаньян і три мушкетери», у якій відбувається дуель гасконця з атосом, портосом і арамісом. місцем зйомки її й стало це подвір’я. тут же — надгробки з епітафіями 600річної давності, з яких удається зрозуміти хіба те, що й могили не вічні.
вулиця вірменська — одна з не багатьох, яка передає львівську старовину найчіткіше, так би мовити, стійко утримує її аромат. лаконічна й виразна форма ренесансного порталу житлового будинку № 20 чи не найкраще засвідчує собою xvi ст., яке на вірменській «випинається» з багатьох кутків і ніяк не поступиться наступним століттям. навіть хронос, котрий є символом швидкоплинності часу, фігурою котрого оздоблений фасад однієї з найцікавіших кам’яниць львова — ампірний будинок «пори року», ніяк не може зарадити такому повільному рухові століть на цій вулиці. навіть зодіакальний фриз, яким оздоблено цю ж кам’яницю, своїми дванадцятьма сузірними знаками втричі швидше лічить перебіг року, однак історична зміна віків усе одно ледь торкається вулиці вірменської. приваблюють рельєфи роботи гартмана вітвера на сусідній кам’яниці № 21, на яких прадавні міфологічні мотиви, напевно, також покликані символізувати людський поступ через народження нових поколінь. поколінь, яким хоч і накреслено передавати одне одному естафету конкретної миті — «тепер і тут», а все ж таки судилося колись оволодіти часом завдяки подоланню
У жінок і чоловіків різні розуміння правди чи брехні. Не існує такої людини, яка хоч раз у своєму житті так не думала про те, що вибрати, правду і образити цим близької або ж збрехати йому. Але як же потім впоратися з докорами сумління? Це дуже важкий вибір, який часто приносить нещастя.
Однак є люди, для яких збрехати – це звична справа. Таку особливість можна порівняти в деякому роді з хворобою. Адже часто, навіть якщо немає на те ніякої необхідності, така людина обманює і отримує від цього задоволення.
Є ж люди, які, навпаки, віддають перевагу тільки правду. Вони ніколи не стануть на бік брехні і ніколи нікого не обдурять. А деякі діють відповідно до виниклої ситуації і можуть збрехати, якщо це не принесе ніякої шкоди. І таких людей більшість.
Якщо слідувати однієї думки американського письменника Марка Твена, яка заснована на філософської мудрості, то правду кажуть тільки дурні і діти, а це означає, що дорослі і мудрі постійно брешуть.
Кажучи про кохання, в якій питання правди і брехні дуже часто зустрічається, то люди нерідко переоцінюють свого супутника, його щирі наміри, малюють в уяві ідеал і їм доводиться потім дуже складно, коли цей вигаданий образ починає валитися. Не даремно існує одне твердження, що брешуть в першу чергу тим людям, яких люблять. Але правда завжди випливає назовні, і час тільки погіршує ситуацію. Тому у багатьох вчинках краще сказати те, що сталося насправді, чим чекати, що все само собою вирішиться.
З іншого боку, так звана брехня на ння іноді теж буває корисною. Головне проаналізувати ситуацію і після прийняти правильне рішення. Адже деякі люди просто не хочуть слухати правду, у них вже склалося про те чи іншому людині думку і інше для них не важливо.
Багато досліджень показують, що люди перш за все обирають правду якою б вона не була, оскільки ніхто не хоче бути обдуреним. Але в той же час багато хто приймає брехню за чисту монету, при цьому навіть не здогадуючись про це. Тому все залежить від самої людини і від того потрібна йому правда чи ні.