У чому полягає формула щастя
Хоч загальна формула щастя й неможлива внаслідок дуже несхожих уявлень про нього різних людей, усе ж можна побачити деякі спільні ознаки.
Важко уявити собі щасливу людину, яка не мала б справи, корисної людям. Мова зовсім не про працю заради людства або заради суспільства (хоч така праця людей, до неї здатних, без сумніву, робить щасливими), це може бути робота для людей, які живуть поруч із тобою. Людина для людей — так називається цей компонент щастя.
Інший, не менш важливий компонент щастя — інтимний, особистий. Дружба, любов, гарна сім'я, діти, міцне здоров'я — ось що необхідно кожному.
Не слід забувати й про розумне забезпечення нормальних людських побутових потреб. Життя цивілізованої людини передбачає певний рівень комфорту. Людина повинна жити гідно, і говорити про це зовсім не соромно.
Співвідношення двох компонентів, які умовно можна назвати «суспільним щастям» та «щастям особистим», для кожної людини індивідуальне, воно залежить від умов її життя, від характеру, врешті, від виховання, яке вона отримала.
Щастя, як і нещастя, на все життя людині не дається. Учені стверджують, що щастя — це процес, це вічна за нього боротьба.
«Щастя в повітрі не в'ється, воно в боротьбі дістається», — учить народне прислів'я. Я вважаю, що для того, щоб стати щасливим, треба докласти зусиль, можливо, від чогось відмовитись, щось у собі подолати, перетерпіти смугу невезінь і завжди вірити, що щастя все-таки існує, що воно досяжне...
Не так часто літературні твори викликають жваве обговорення серед моїх однолітків. А поезія Василя Голобородька викликала, якщо можна так сказати, справжній фурор. Перше, що спадає на думку, якщо виникає потреба схарактеризувати якось його творчість, — слово «дивно». Він пише дивні і неочікувані тексти. До того ж усе в його творах є дивним і неочікуваним. Дивує форма, вона близька до вільного, білого вірша — в ній простежується темп, але часто нема рими, іноді цей темп раптово змінюється, як змінюється музична тема. І образи в автора теж дуже неочікувані. Зелене волосся дощу, слова, якими ми мовчимо на самоті. Все це так незвично, але так захоплююче і цікаво.
Звичайні теми поет реалізує по-своєму. Наприклад, поезія про дощ. Мабуть, вірші про дощ писав кожен поет, навіть початківці завжди звертаються до цієї теми. Можливо, саме тому, коли бачиш у заголовку це слово, очікуєш чогось банального, звичного опису природи. Але в Голобородька дощ інакший. У його сприйнятті це зелене волосся, яке плете хмара, а в дощ вплетене все — і сам ліричний герой, і хата, і дерева. І коли дощ скінчиться, все зміниться (хтось набігається, хтось напасеться). А хтось повернеться в дім, що теплий, немов гніздо. Таке своєрідне бачення одразу характеризує автора як талановиту, незвичну людину. Він бачить світ по-своєму і пише по-своєму, зовсім не так, як писали до нього. І річка теж вплетена в дощ, немов дівоча стрічка, і дерева... Здається, ліричний герой бачить вищу єдність, гармонію світу. Дуже свіжим, новим здається цей текст.
Схоже враження справляє і текст «Ми йдемо». У цьому вірші автор звертається до однієї з традиційних тем української літератури. Мені чомусь навіть згадуються «Каменярі» Франка. Той самий вічний рух, вічний неспокій. Але «Ми йдемо» у Василя Голобородька — дуже оригінальний вірш. У його ритм вплетено рух, відчутна динаміка слова, рух думки, рух героїв, рух слів і рядків загадково поєднуються між собою. Поет створює не тільки свій власний ритм, а й власні слова. Мені дуже сподобався образ «тихомрійні села». З точки зору граматики, такого прикметника нема, а от з точки зору життя — він є. Бо як інакше назвати тихі, мальовничі села? Дуже влучний епітет!
Я переконаний, що поезія має бути неповторною, оригінальною, має відображати специфічне авторське бачення світу. Саме такою є поезія Василя Голобородька. Я шкодую, що не познайомився з його творчістю раніше, бо відтепер він один із моїх найулюбленіших поетів.
Подробнее - на -