Всі ми родом із дитинства. І в кожного у дитинстві були мрії. Хто мріяв стати видатним актором, хто — рішучим і мужнім міліціонером, а хто видатним льотчиком. Не полишили ці мрії і наших головних героїв — Яву Реня і Павлушу Завгороднього. Багато майбутніх професій перебрали вони у своїй уяві, але найбільшою мрією їхнього життя була мрія стати героєм, з почестями і визнанням оточуючих. А хто з нас не мріяв про це в дитинстві? Але поряд з мріями завжди ходить дійсність. Дійсність не оминула і головних героїв. Їхні бажання бути героями, ловити злочинців, самим не стати крадіями і чесно віддати годинник "царю з 13 квартири" справді наповнені вчинками, які викликають повагу. Це і захист своєї подруги Вальки з Києва від дій хулігана Будки, і взаємодо другові під час переекзаменовки, і бажання віддати гроші "справжньому жебракові" і багато іншого. І, навіть, той, на перший погляд, дивний та смішний договір про "Казання лише правди", а за брехню отримання "шалбана", говорить про хоробру, лицарську душу головних героїв, про те, що мрії і дійсність в їхньому житті не відходять далеко одна від одної. Отже, якими б дивними і необдуманими були мрії двох хлопчиків, вони завжди мали своїм підґрунтям дійсні, поважні та доброчесні вчинки. Згадаймо хоча б бажання Яви і Павлуші побудувати метро у Васюківці або організацію ними в рідному селі всесвітньо відомого бою биків чи хоча б театр. Фантазія дітей була невичерпною. Але, головне, їм вдалося зберегти свою дружбу, до людям під час повені, привітати свою улюблену вчительку. А це значить, що вони стануть справжніми людьми, які у горі та радості залишаться вірними один одному, з почуттям власного обов'язку до ншим.
Объяснение:
Мартин Боруля: «я – не бидло і син мій – не теля….».
Згадую Борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як Боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали?!”
І щоб після цього Мартин Боруля, уродзоний шляхтич, записаний во 2-ю часть дворянської родословної книги, подарував якому-небудь приймаку Красовському свою обіду? Та скоріще у мене на лисині виросте таке волосся, як у їжака, ніж я йому подарую.
Поки був чоловіком — і не вередував, а паном зробили — чорт тепер на нього й потрапе
Он що! Я тебе, Мартине, не пізнаю: поки ти не ганявся за дворянством, був чоловік, як і всі люде; тепер же десь тебе вкусила шляхетська муха і так дворянство у тебе засвербіло, що ти рівняєш себе з Красовським…
Нащо Вже я, от, здається, зовсім вибився на дворянську линію, а не можу уранці довго спать — боки болять, а треба привчаться! Воно якось так зовсім другу пиху тобі дає. Прийшов хто рано, чи там яке діло по хазяйству, а ти спиш!
Объяснение:
Івана Яковича Франка не можна назвати тільки письменником, бо його універсальний талант не вичерпується лише художньою творчістю. Він був перекладачем, науковцем, видавцем, активним громадським діячем. Він вивів на рівень світового значення українську фольклористику, етнографію, критику, філософію, теорію літератури.
У літературознавстві існує окрема галузь — франкознавство. Треба зазначити, що вивчення творчості Франка почалося ще за його життя. Найповніше на сьогоднішній день зібрання творів Івана Франка налічує п'ятдесят томів. І дослідники вважають, що це зібрання охоплює лише половину спадщини Франка. Але своєю величчю вражає нас інша цифра — за все життя Франко написав понад шість тисяч художніх творів і наукових праць! Він працював до самозабуття, до повного фізичного і психічного виснаження.
Разом із Тарасом Шевченком та Лесею Українкою Іван Франко - один із трьох найвизначніших поетів нової української літератури. Його поетична творчість вражає обширом та глибиною зображення життя й душі народу. Вірші Франко почав писати ще у Дрогобицькій гімназії і не полишав цієї справи до кінця життя. Збірка «З вершин і низин», сповнена громадянською лірикою, порушує питання суспільного життя та революційної боротьби. Наступна збірка «Зів'яле листя» вражає своїм ліризмом та ніжністю, і, за словами М.М. Коцюбинського, «...не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв». Книжка «Мій Ізмарагд» — це збірник переспівів на стародавні теми, але з новим змістом, за до якого автор знайомить свій народ з найціннішими досягненнями культури народів світу. Є в набутку Франка і ліро-епічні твори — філософські, історичні, сатиричні поеми. Вершиною поетичної творчості Франка вважають філософську поему «Мойсей» (1905), у якій він піднімає проблему вождя і народу.
Не можна забути про прозову творчість Каменяра. У своїх повістях та оповіданнях він зумів відобразити життя всіх верств тодішнього суспільства. Особливо глибоко він розкриває проблеми життя робітничого класу («На роботі», «Ріпник», «Яць Зелепуга», «Борислав сміється», «Воа соnstrictor»), Франко першим у світовій літературі відтворив робітничий визвольний рух від його початкової стихійної помсти до організованих форм боротьби. Але не забував письменник про життя та проблеми інтелігенції. Ця злободенна тема була висвітлена в романах «Лель і Полель» та «Перехресні стежки».
Характеристика Франка як художника слова була б неповною, якби ми не спинилися на його ролі в розвитку української драматургії. У творчому доробку Франка є сім п'єс, написаних у 90-х роках і присвячених, головним чином, відображенню життя галицького села. У центрі їх стоїть драма «Украдене щастя».
У вірші «Декадент» є такі слова:
Поки живий, я хочу справді жити,
А боротьби життя мені не страх.
Можна назвати це життєвим кредо Івана Франка. Людини, твори якої вже більше ста років живуть і хвилюють читачів різного віку, різних занять, різних держав.