Повість "Митькозавр із Юрківки" багато чого навчила мене. У даній повісті закладені проблеми дорослого життя, проблеми дітей і їхніх відносин.
Повість навчила вірити в дива, і навчила боротись за них. "Митькозавр із Юрківки" навчив фантазувати, створювати власні нереальні образи та вигадувати чудні назви цим образам. Ще навчила відстоювати свою думку, бути упевненим у своєму "відкритті", не дивлячись ні нащо. Повість загартувала снагу до вірної дружби, до підтримки інтересів свого товариша і подолання з ним будь-яких умов.
Це є й однією з проблематик цього твору - вірна дружба, її наслідки, її плюси та мінуси, чим доводеться заради неї жертвувати, тощо.
Як підсумок, можна сказати, що повість "Митькозавр із Юрківки" - повчальна, і важлива, адже може багато чого навчити. Навчила вона мене вірити в дива, бути з вірними і хорошими друзями, вигадувати власні фантазії, долати перешкоди, оцінювати людей та їхні вчинки і, врешті-решт, вірити в свої мрії та виконувати їх, не зупиняючись.
Моде речень мало, але це все, що змогла написати:)
Відповідь:
Бездуховність – одна з найбільших проблем сучасного суспільства. Традиційно під бездуховністю прийнято розуміти відсутність у людини високих життєвих прагнень, принципів, ідеалів буття, почуття піднесеності. На жаль, при погляді на багатьох сучасних людей складається враження, що вони абсолютно бездуховні, це має багато різних проявів.
Найяскравішим прикладом бездуховності в житті людини є пріоритет особистого над суспільним. Сьогодні життя складається так, що дуже багато людей зовсім не замислюються про загальне благо. Усі прагнуть стати успішними особисто – хочуть забезпечити собі сите й задоволене життя за будь-яку ціну, не замислюються про великі цінності сучасності та про інших людей, які іноді чогось сильно потребують. Наприклад, люди не приділяють достатньо уваги тим, кому потрібна їхня до . Бездуховні люди намагаються сховатися від сплати податків, не хочуть брати участь в суспільно корисних заходах, завжди віддаляються від суспільства, щоб бути тільки наодинці і не чинити ніяких корисних дій в суспільстві. Втім, суспільство дуже швидко визначає таких людей і застосовує по відношенню до них справедливі заходи відповідальності.
Пояснення:
"Жити не за правдою" важко було за всіх часів. І не завжди це приводило до щасливого фіналу. Не захотіла Анна Кареніна жити у вічній омані і неправді. Пішла від чоловіка до коханого. Але важко це, потрібні душевні сили, щоб протистояти світу неправди. Анна виявилася зломленою в боротьбі за своє життя "не за правдою".
Тоталітарні режими, що пропагують зовні правильні життєві постулати і гасла, насправді створювали таку фальшиву, брехливу атмосферу, що людині, що не бажала брехати, жити подвійною мораллю, тобто "не за правдою", було нестерпно важко. Іноді таким людям не знаходилося місця в рідній країні. Скільки гонінь було на геніальних Ахматову, Булгакова, Зощенка! А Бродського і Солженіцина просто викинули за межі країни. І все тому, що вони не хотіли у своїх віршах і прозі брехати, славити нелюдський, антигуманний, наскрізь брехливий режим. Прикладів таких не перелічити, і не тільки в нашій колишній великій комуністичній імперії. Альбертові Ейнштейну довелося емігрувати з фашистської Німеччини не тільки тому, що він не арієць. Режим, за якого спалювали геніальні книги, змусив би великого вченого працювати на благо цього режиму.
Це мова про великих людей, що знаходили в собі сили протистояти такій ситуації, коли "жити" дорівнювало "брехати". Брехати постійно, словами, справами, душею. А що для кожного з нас означає "жити за правдою"? Одну з релігійних заповідей? Норму життя і поведінки, взаємин з оточенням? Стан душі? Думаю, що і перше, і друге, але особливо третє. Якщо чесне життя — внутрішній стан людини, то чесними будуть усі її вчинки: вона не скривдить друга, не зрадить його, вона ні на мить не забуде про синівський обов'язок. Вона буде чесною у важких, критичних ситуаціях, навіть якщо це буде загрожувати її особистому благополуччю. Заради тепла і ситості вона не забруднить душу неправдою, лжесвідченням. В усіх випадках, коли потрібно робити вибір, вона його зробить "не за неправдою". І коли їй буде сімдесят, вона буде знати, що жила чесно, не брехала, не принижувалася.
В одному випадку я допускаю можливість обману: це так звана "неправда в ім'я порятунку", "неправда на благо". Але це особливі випадки, коли неправда може полегшити умираючому останні дні його земного життя.
"Жити за правдою" можливо було в усі часи, навіть у найважчі і страшні. Сьогодні в нас людині ніщо не загрожує (крім криміналу і терористів, але це виняткові випадки), так що чесно жити, як личить вільній людині у вільній країні, можливо,. І це набагато легше, ніж нашим батькам і дідам. Хоча за всіх часів, щоб так жити, були потрібні мужність і вірність своїм моральним принципам. Але ' треба пам'ятати, як Сатін продовжив фразу: "Правда — бог вільної людини". Цьому богові вклонятися треба все життя.