Одного літнього дня весь час йшов дощ, точніше була злива з вітром, громом та блискавкою. У нас удома вимкнули струм, тож не працювали ані комп’ютер, ані телевізор, навіть музику не можна було слухати, ще й довелося вимкнути мобільний телефон. Я був сам дома, і мені стало сумно, бо я не міг просто поговорити з кимось. Мій настрій зіпсувався вкрай. У кімнаті було темно через дощ, і навіть книжку не можна було читати…
Я підійшов до вікна, за яким лютувала буря. Яким яскравим стає листя, обмите дощовою водою! А от квіти в саду зовсім не бояться зливи – вони хиляться від вітру, який тріпає їхні красиві бутони, але з радістю п’ють свіжу вологу. Величезні краплі радісно вдаряються об землю, створюючи бульбашки, а вздовж дому вже течуть річки…
Поступово гроза минула, вітер вщух, а дощ усе не закінчувався. Тоді я відкрив кватирку і вслухався в його рівномірний шум. Мені подобається звук дощу, він допомагає розслабитися й відпочити. Звук різниться залежно від того, куди падають краплі. Дощ ніжно шелестить по листю дерев, настирливо стукає в металеві дахи, весело дзвенить об калюжі. Той літній дощ поступово вщухав, а я все не міг відірватися від вікна…
Потім увечері вийшло сонце, швидко підсушило асфальт. Дощ змив пил з доріг, напоїв рослини життєдайною вологою, освіжив повітря. Мені сподобалося гати за тим, що відбувається в природі. Я більше не відчував себе самотньо в той день, бо в мене з’явився новий добрий знайомий – літній дощ.
Пам'ятник Т.Г. Шевченкові на Проспекті Свободи Назва:Пам'ятник Т.Г. Шевченкові на Проспекті СвободиМісто:ЛьвівОпис:Відкриття пам’ятника Т. Шевченку авторства скульпторів Андрія та Володимира Сухорських, що відбулося 24 серпня 1992 р. в присутності великої кількості львів'ян. До 1995 р. була виконана ще декоративна стела під умовною назвою "Хвиля національного відродження" із алегоричними рельєфними зображеннями, що розташована з тильного боку фігури поета. До 1996 р. була виконана ще 12-метрова декоративна стела під умовною назвою "Хвиля національного відродження" із алегоричними рельєфними зображеннями, що розташована з тильного боку фігури поета. Автори архітектурного вирішення - архітектори Юрій Диба та Юрій Кромей. Рішення про спорудження пам’ятника Т.Г.Шевченку у Львові було ухвалено 22 червня 1987 р. Оголошений в наступному році обласний конкурс на кращий проект не приніс очікуваного результату: серед 40 авторських колективів ні один не був відзначений. В наступному році, також безрезультатно, відбувся республіканський конкурс. Тим не менше, міськвиконком уклав трудову угоду на виготовлення проекту з молодими львівськими скульпторами братами А. та В. Сухорськими. Спорудження пам’ятника співпало з роками становлення України, характерними важкою фінансовою кризою. Проект молодих скульпторів було реалізовано завдяки до української діаспори, зокрема пана Василя Іваницького, який допоміг у зборі необхідних коштів та реалізації проекту.
Жили були кіт та собака. І жили вони погано, постійно сварилися. Одного разу трапилася з ними така пригода.Кіт з"Їв у господині сметану. А господиня зібралась його наказати. Стало жалко собаці котика, та і вірішил він зробить щось ще поганіше, щоб господиня забулася про те, що зробив котик. І він придумав ось таке. Він стягнув со стола великій шмиаток м"яса, та и побіг з ним по селу. Господиня побачівши таке-побігла за собакой, а котик тим часом піджидав собаку в околиці села. Собака добіжав и пригостив котика смачним м"ясом. Так вони стали жити в мирі .
Одного літнього дня весь час йшов дощ, точніше була злива з вітром, громом та блискавкою. У нас удома вимкнули струм, тож не працювали ані комп’ютер, ані телевізор, навіть музику не можна було слухати, ще й довелося вимкнути мобільний телефон. Я був сам дома, і мені стало сумно, бо я не міг просто поговорити з кимось. Мій настрій зіпсувався вкрай. У кімнаті було темно через дощ, і навіть книжку не можна було читати…
Я підійшов до вікна, за яким лютувала буря. Яким яскравим стає листя, обмите дощовою водою! А от квіти в саду зовсім не бояться зливи – вони хиляться від вітру, який тріпає їхні красиві бутони, але з радістю п’ють свіжу вологу. Величезні краплі радісно вдаряються об землю, створюючи бульбашки, а вздовж дому вже течуть річки…
Поступово гроза минула, вітер вщух, а дощ усе не закінчувався. Тоді я відкрив кватирку і вслухався в його рівномірний шум. Мені подобається звук дощу, він допомагає розслабитися й відпочити. Звук різниться залежно від того, куди падають краплі. Дощ ніжно шелестить по листю дерев, настирливо стукає в металеві дахи, весело дзвенить об калюжі. Той літній дощ поступово вщухав, а я все не міг відірватися від вікна…
Потім увечері вийшло сонце, швидко підсушило асфальт. Дощ змив пил з доріг, напоїв рослини життєдайною вологою, освіжив повітря. Мені сподобалося гати за тим, що відбувається в природі. Я більше не відчував себе самотньо в той день, бо в мене з’явився новий добрий знайомий – літній дощ.