До старого лісу завітала весна. Прокинулися проліски, а за ними, позіхаючи , визирнули підсніжники. Вони зраділи весні, зібралися в коло і закружляли у веселому танку. Застрибали по стовбурах дерев сонячні зайчики. Наче граючись, вони бігли один поперед одного, а маленька Білочка намагалася їх упіймати. Впіймає, а він вистрибує і біжить далі. Чує Білочка , хтось сміється знизу. Глядь, аж то Зайчик за нею гає. - З чого ти смієшся, Зайчику ? - питає Білочка. - Гра в тебе весела,- відповідає той. - Можна і мені з тобою пограти? - Звичайно, можна, удвох навіть веселіше! - відповіла Білочка. Вона стрибнула на землю і вони разом почали ловити сонячних зайчиків.
Моїм улюбленим моментом був момент, коли оповідається, що влітку, коли гроза знищила весь урожай, і юнак був дуже злий то до нього з’явився Капуш і сказав, що він — людина, повинен боротися, пізнавати, шукати правди у трьох коренях — у землі, у небі й у самому собі, в своїй душі. Хоче осідлати хмару, бути Планетником — хай спробує! Після зливи почалася спека, все горіло. Юнак вирішив викликати дощові хмари. І в нього це вийшло! Цей момент мене дежу здивував, і я почал(а) навіть вірити у такі чудернацькі речі.
Планетник весь час працював — відводив зайву воду, садив дерева, сіяв, орав. Усе село по ньому звірялося. Умів усе — ковалював, шив, лікував худобу, дітям робив іграшки. Одним словом мені дуже сподобався цей персонаж своєю добротою та величезною вірою. Вірою в надприродні сили! Мені дуже хотілося бути схожим(жою) на нього.
