Іноді в житті настає момент, коли починаєш думати про буття і призначення людини на землі. Чи варте наше життя чогось цінного у плині хвиль великого океану віків? Чи не питали ви себе, як змінився б світ, якби ви не народилися ...
Кожного дня ми спілкуємось, робимо певні дії і тим самим змінюємо життя інших. Тому кожна людина конструює майбутнє всієї планети. Не можно також сказати, що людина ціниться лише в той час коли живе, багато хто здобув визнання після смерті. Також не можна судити про цінність життя людини на основі великих подвигів. Так, ми звичайно ж повинні поважати національних героїв, вчених та багато кого ще, тому що саме за їх до ми маємо саме це майбутнє, без війни і з комфортними умовами. Та чи думали ви над тим, що велике складається з молого, і що деякі зовсім невідомі люди, які жили, живуть і будуть жити, просто з дня у день несуть добро ішим. Чи не у цьому призначення життя людини?... Просто зберігати і дарувати своє добро...Кожен хто усвідомив своє призначення у цьому сенсі дійсно живе не дарма!
Тому я вважаю, що життя - найвища цінність і що людина всетаки не дрібна піщінка, на яку можно наступити і не помітити цього, а цілком вагома частина життя всієї планети.
Фольклор українського народу є дуже цінним скарбом. Він формувався на протязі багатьох століть і об"єднує часи Київської Русі з сьогоденням. Долаючи різні перешкоди на своєму шляху фольклор видозмінювався і набував різних жанрових втілень. Занурившись у історію ми можемо знайти славетні думи, які звеличували переможців; повчання, що не втратили актуальності до сьогодня; легенди, балади, казки і багато чого іншого.
Фольклор втілює велику цінність ще тому, що найкращі твори великих поетів взяті зі скарбниці творчості народу, незмірно глибокої, різноманітної, чистої і мудрої. На основі фольклорних творів на українських землях формувалися і розросталися театри, пісенні твори і навіть художне мистецтво.
Своє ставлення до фольклору у своїх роздумах втілив великий філософ Григорій Сковорода, під час навчання він радив учням обов’язково вивчати усну народну творчість, яка найповніше зберігає скарби народної мудрості. Він наголошував на тому, що лише та людина має право на пошану, що не забува славетного походження свого і може почерпнути для себе всю розмаїтість думок народного мистецтва, зрошеного кровю і слізьми українського народу.
Я вважаю, що людина знаюча свою історію і фольклор заслуговує називатися справжнім патріотом. І що саме велике багатство знаходиться не в самомій усній народній творчості, а в тому що ця творчість зворушила у серці людини.
Питання про абсолютну волю – є питанням віків. В кожній історичній епосі, людина, що жила у соціальній спільноті, відчувала себе, до певної міри, некомфортно, через приписи людських законів і шукала в собі відповідь на питання – чи існує свобода взагалі ? І чим вона є ?
Багато хто буде говорити, що держава, та й взагалі суспільство, створюють умови за якими людина повинна жити навіть всупереч власному переконанню.
Деякі мислителі дивляться із замилуванням у минувшину і твердять, що там, де не було зорганізовано повноцінного суспільства, людина почувала себе у повній свободі.
Можливо і так. Проте, свобода людини була тоді, а мова йде про первісну добу історії людства, обмежена природою. Природні умови ув’язнили людину і змусили творити суспільство – спільноту людей. Бо лише у взаємодії багатьох людей, можна було вижити у час Льодовикового періоду.
Був і інший шлях – незалежний, індивідуальний. Цей шлях обрали неандертальці, які і загинули в умовах абсолютної свободи від суспільних ознак.
Отже, людина втратила свободу добровільно, ставши на шлях будівництва суспільства.
Вона пройшла етап кочівництва, де проходило активне викорінення всіх елементів повної незалежності індивіда і врешті ми прийшли до осілого життя, де окреслилася ще глибше майнова нерівність та гонитва за збільшенням особистого майна, що стало відтепер запорукою та мірою свободи.
Так ми жили тисячоліттями, доки не з’явилося християнство, що масово окреслило свободу, як щось зовсім інше. Я підкреслюю – масово, адже нову релігію сприйняв у перших століттях першого тисячоліття нашої ери весь цивілізований тодішній світ.
І справді, людина тисячоліттями шукала звільнення – то від природи, то врешті решт від самої себе. Жак Філіп пише: “Справжня суть свободи – в тому, щоб ні до чого не прив’язуватися”. Думка слушна, проте суперечить людській природі. Не можна прожити життя і ні до чого не прив’язатися.
І що робити, щоб отримати абсолютну свободу? Потрібно довіритись Богові, взяти на плечі свій щоденний хрест і розпочати кожного дня брати участь у житті. Суспільство не зламати, та й взагалі чи варто витрачати на це наше життя? Ми повинні усвідомити, що ми – лише гості на цій Землі, а природа є доброзичливою господинею, що за нас до столу, скуштувати своїх плодів.
Тому запорука свободи ще є у любові до своєї праці. Кардинал Вальтер Каспер пише про життя священика, як про “Служителя радості”. Та це поняття, очевидно, є ширшим. Ми всі повинні бути “Служителями радості”, з любов’ю і задоволенням виконувати свою роботу і таким чином змінювати суспільство, в якому проживаємо. Свобідне те суспільство, у якому кожний його член виконує те, до чого покликаний.
Нам потрібно жити, вириватися за рамки ілюзій і бачити світ, пізнавати його. Думати про час і не лякатися його, лише Бог стоїть над часом, а ми ті, хто наповнюємо його змістом.