Відповідь:
Легендарна полтавчанка Маруся Чурай залишила помітний слід у пісенній спадщині української культури. На жаль, сьогодні на Полтавщині вже нічого не нагадує про життя і творчість великої поетеси. Немає вже знаменитої Марусиної криниці, оспіваної у піснях: "Ішов милий горонькою, Мила — під горою. Зацвів милий роженькою, Мила — калиною". Не відає ніхто і про могилу Марусі Чурай. А от пісні її, мабуть, житимуть вічно. Бо вони — голос самої України, як і сама поетеса.
Дослідники неодноразово ставили собі питання: а чи була ж вона, Маруся Чурай? Мало хто захоче повірити в те, що і сама вона, і її життя-спалах — лише прекрасна легенда. Була така велика поетеса з народу. А її пісня позначила дух української спільноти на довгі віки, а можливо — і навіки. І в цьому, мабуть, не так уже й важливо — легенда вона чи ні, якщо цій легенді стільки років, скільки століть боротьби України за свою долю у світі. А скількох людей вона живила ці віки, скільки митців черпали своє натхнення у піснях Марусі Чурай! Іван Котляревський вкладає її пісню в уста героїні "Наталки-Полтавки", а Квітка-Основ'яненко зберігає її живописний портрет. Могутні мелодії Марусині наповнюють геніальну музику Лисенка. Михайло Старицький пише на сюжет її пісні п'єсу. Життя Марусі надихає на створення про неї поем, віршів Володимира Самійленка, Любов Забашту, Івана Хоменка, Ліну Костенко...
Склалося так, що пісні Марусі Чурай упродовж віків жили своїм окремим життям, а життя їх творця неначе все вмістилося в історії її нещасливого кохання з Грицьком Бобренком. Насправді це не просто особиста драма поетеси — це драма всього суспільства, яке посилає на смерть істинний талант. У останню мить за наказом Богдана Хмельницького їй скасували смертний вирок. Та недовго вона спокутувала свій гріх — за рік Марусі не стало. Двадцятивосьмирічна дівчина пішла з життя, залишивши по собі невмирущу пам'ять у своїх піснях:
Ой у полі вітер віє,
А жито половіє,
А козак дівчину та й вірненько
любить...
Що ж зробило пісні Марусі Чурай безсмертними? Що вклала вона у свої слова, що послала майбутнім поколінням? Я не помилюся, якщо скажу, що це — героїзм, звитяга, вірність, ніжність, віра, гідність, свобода помислів, прагнення людей жити в мирі і йти до щастя чесним шляхом. Це ті цінності, які накопичувала в собі нація упродовж століть.
У піснях Марусі Чурай відображено сумні і радісні, щасливі й трагічні дороги її народу. У відомій пісні "Засвіт встали козаченьки" — не просто картина опівнічного виходу козаків у похід. На мою думку, тут широко відображено людські настрої. Переплелися у величну символіку образи матері, сина, дівчини, звичаїв і вірувань. Це епічна драма, це симфонія часу.
Пісні Марусі Чурай, пройшовши решето віків, ідуть у нові століття. Вона — наша вічна Сучасниця. Вона — невмирущий голос України.
Пояснення:
..Коли перед ловцями постала перешкода — купа звалищ, мов висока башта, ті пішли в обхід, а Мирослава стала сміливо видиратися нагору. Порохняве дерево проломилося під нею, вона провалилася й опинилася біля величезної ведмедиці з ведмежатами. Тікати було нікуди. Мирослава затрубила в ріг, кличучи на до звірина кинулась на неї й поранилася об ратище мисливиці. Ведмедиця, розлютившись, стрибнула до дівчини, але впала від удару чийогось списа.
Це був Максим.
Між молодими людьми, мов іскра, проскочило сердечне почуття. Тугар Вовк хвалив Максима й щиро дякував йому.
Творчість Олександра Довженка — явище особливе, багатогранне, масштабне. Він належав до геніальних творців, які сповна увічнили свою добу і провістили шляхи, якими мистецтво повинно йти далі, підносячись на верхогір'я краси і правди. Народжений прекрасною землею, щедро обдарований багатогранними здібностями і талантами, цей селянський син з берегів зачарованої Десни зміг піднятися до вершин світової слави. У центрі уваги всієї творчості митця постає людина — трудівник. Це той герой, в якому втілилися найкращі Довженкові ідеали краси. Його герої — сини народу, його цвіт. Тому й покладає на них письменник завдання возвеличити перед усім світом рідний народ у сфері людського духу. Через те й наділяє він своїх героїв рисами власної духовності, бо був певен: те, що взяте художником від народу, мусить бути й повернене народові. У поглядах, чуттях і розумінні народних героїв Довженка так багато є від їхнього творця.У кіноповісті "Зачарована Десна" О.Довженко захоплено малює неповторну красу людей праці. За визначенням М.Рильського, "Зачарована Десна" — це "задушевна лірична сповідь, наповнена любов'ю до рідного краю..." Це сповідь про дитинство і разом з тим глибокі філософські роздуми великого митця. Із синівською любов'ю і гордістю пише письменник про середовище, з якого він вийшов, яке виростило його* про тих людей, які були пригнічені тяжким життям. Через роздуми зрілого письменника з особливою виразністю змальовано образ батька. Це людина, якій властива висока культура думок і почуттів. Сам автор "Зачарованої Десни" виявляє до батька таке шанобливе ставлення, як це було заведено з давніх-давен в Україні. Хто шанує батька свого, той шанує свій рід, а відповідно — людей. З великою любов'ю автор описує батька в роботі. Який із нього хлібороб, а який косар! Він красивий у праці, натхненний та невтомний. Здається, що він міг би всю землю обкосити. "Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий!" — захоплено згадував свого батька вже сивий митець і шанобливо схиляв голову перед його пам'яттю. Своїм прикладом трудівника він виховав із сина працелюба-творця, гідного громадянина своєї Вітчизни.Героям О.Довженка праця завжди приносила радість. "Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме із землі всяка рослиночка, ото мені радість", — говорить мати. Із синівською любов'ю згадує митець про свою неньку. Це була людина тонкої артистичної вдачі. Знала вона силу-силенну пісень, казок, легенд, уміла майстерно передавати народні звичаї та обряди. Це від неї взяв Довженко рідну мову, перейняв українську пісню, а також любов до всього того, що тягнеться до сонця. Його тонка артистичність ї пісенна поетичність натури, доброта, чуйність, певне, теж значною мірою йдуть від матері.Батько, мати і дід у творчості Довженка постають не просто як рідні, дорогі й близькі письменникові люди. Вони у "Зачарованій Десні" є втіленням талановитого й працелюбного українського народу, його високої моралі, волелюбної, чистої і красивої душі. Тому з великою любов'ю описує митець діда Семена, колишнього чумака, чесного, схожого на Бога. Він був для автора чимось подібним до призми часу.Моральна краса Довженкових героїв розкривається у ставленні їх до рідного краю. Особливий вплив на автора і на мене як читача має краса річки Десни. Вона була для ми*ц5г і героїв твору життєдайною силою, яка наділяла всіх добротою, щирістю, любов'ю. 1 сам письменник пройнявся любов'ю до простих і чесних людей, які до йому піднятись на ту висоту, що прославила його на весь світ."Зачарована Десна" — це твір про босоноге дитинство, про велич народної душі, про витоки таланту. Це легенда про людські радощі й болі, що навчає "бачити зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах."