У повісті М.Коцюбинського "Дорогою ціною" У творі використані символічні образи вітру, часу, вічності У творі ми зустрічаємо насичену кольорами та звуками картину. Пам’ятаємо, що вона має символічне значення. Таке ж навантаження несе і образ вітру.(«Що не кажіть, а він живий, той вітер. Він летить іздалеку, понад тихими селами, і забирає по дорозі, всичує в себе і тишу села, і клекіт міста, шемрання темного лісу, дзюрчання вод і дзвін стиглого колоса. Він несе в собі гомін землі, від тихого бриніння мушки до гуркоту грому, від скритого зітхання серця до крику смертельної розпуки»). Образ вітру є символічним, адже вітер – всемогутня сила, справжній володар, непідвладний часові. Він здатен бути скрізь, ставати свідком людського щастя та горя, перемоги та поразки. Вітер може підняти бурю на морі, примусити людину змінити свої плани. Символічний образ вітру ніби продовжує образ космічного польоту. І в цьому космічному вихорі десь загубилися і долі, і кохання двох невмираючих сердець – Остапа і Соломії. Такий романтичний, піднесений образ природи підсумовує розповідь про трагічне кохання. Він своєрідним чином пов’язує різних людей, континенти, різні часи в одне ціле. Так у творі вимальовується і образ часу та вічності. У народній творчості вітер – символ волі. Тому автор використовує для тог, Щоб підкреслити, що Остап на все життя зберіг любов до волі. Остап живе «серед розлогих просторів», «в царстві вітру, який «несе в собі весь гомін землі... від скритого зітхання серця до крику смертельної розлуки. Треба тільки уміти слухати»).
"До писання не складалися її пальці, звикли лиш до "грубшої" праці, а до читання неставало часу". "Була прегарна в тій хвилі. Середнього росту, з темним, як шовк, волоссям, мала на собі скромну ріклю, що, не стісняючи її в рухах, приставала пестливо до її молодої, гнучкої статі, що, на око ніжна, таїла в собі силу та вабила до себе, мов музика, гармонією жіночності." " Була чесна дівчина, про яку й одна душа злого слова не сказала. До того, знала стільки прерізних робіт, про які іншим дівчатам в селі й не снилося. Все була коло панни й вивчилася при ній всячини. Панна говорила з нею, мов із рівною собі. А й стидлива була страшенно. Там, де інші дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем, ніби потайки, та перешіптуючися, вона соромилася до сліз і була б, мабуть, із сорому в землю запалася із-за того, що чула все, особливо ж коли він(Михайло) був при тім. " "На танці не ходила ніколи. Була майже від чотирнадцяти літ на службі у дворі, а забави й розривки її сільських ровесниць були для неї цілковито чужі. Не мала й жодних товаришок між сільськими дівчатами й товаришувала виключно з донькою Докії, Парасинкою. З іншими не мала що балакати. У неї не було таємниць і любовних справ, які спонукували дівчат до шаленого дитячо-безумного сміху й переговорів."
Б Образ жінки - центральний образ у збірці Івана Франка "Зів'яле листя". І, як і душа кожної жінки, образ цей глибокий, незбагнений, неясний и незрозумілий. Він нагадує саму матінку-природу - непостійну, змінливу: то лагідну, як весняний вітерець, то жорстоку і своєвільну, як буря. Ці природні явища грають з бідною душою ліричного героя, змушують її спочатку парити в небесах від щастя, а потім падати на саме дно, розбиваючись о сіре каміння. Так маленький листочок покладається на вітер, так душа поета довіряє себе незвіданому досі явищу - жінці, і тепер тільки вона володарка цій душі...
