Т. Г.Шевченко з’явився у моєму житті, коли я був маленьким. Читав твори великого поета – і все більше переконувалася, що Тарас Григорович Шевченко – незвичайна людина. Його талант, любов до рідного краю, вболівання за долю українського народу, ненависть до гноблення тривожили мою душу. Т. Шевченко став для мене духовним наставником. Я захоплююся його „Кобзарем”, який відкрив переді мною картини минулого кріпацького життя, викликав сльози співчуття. Саме завдяки цій книжці я зрозумів трагедію українського народу з його вічним прагненням до свободи.
Справжнім шедевром лірики поета справедливо вважають вірш „Садок вишневий коло хати”, який з’явився як результат ностальгії Т.Шевченка за рідним краєм, земляками, піснями. Автор змальовує вимріяну ним гармонію краси і природи, людини і мистецтва, радості життя у взаємній любові. Вишня і соловейко як уособлення української садиби, сім’ї, кохання зачаровує читача. Відчувається непідкупна любов Т.Шевченка до сільської хати, яка є одвічним оберегом великої української родини.
ответ: Дитячі роки становлять своєрідну психологічну основу творчості багатьох митців. Недарма кажуть, що саме цей час найсвітліший у житті людини. Це час пізнавання світу, довіри та щирості. Ці міркування підтверджує і надзвичайно цікава повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять».
Головний герой повісті — хлопчик Михайлик, великий вигадник і мрійник. Наприклад, коли дідусь каже йому, що сонце буде відмикати землю золотими ключами, Михайлику стає трошки страшно: а раптом воно загубить ці ключі? А коли над селом пролітають лебеді, хлопчикові здається, що від їхніх крил лунає чарівний дзвін. На цих прикладах стає зрозуміло, що Михайлик має талант сприймати світ образно і поетично, талант, притаманний більшості дітей.
Що ж зробило Михайлика таким? Насамперед Ганна Іванівна, мама Михайла Стельмаха. Вона була невтомною трудівницею, ласкавою і доброю жінкою. Саме вона навчила свого сина любити навколишній світ, берегти кожну травиночку, милуватися заходом сонця ввечері і вранішньою росою. Хлопчик ріс таким ласкавим і добрим. З цього приводу доречно згадати епізод з насінням, коли Михайлик віддав його голодній жінці з дитиною. Мати не стала журити хлопчика, а навпаки схвалила Михайлика, бо хотіла, щоб син ріс уважним до горя інших і допомагав людям.
Не меншу роль у становленні характеру Михайлика відіграли батько хлопця, дядько Микола, якого селяни прозвали Бульбою, дід Дем’ян і бабуся, яку хлопчик дуже любив. Дитинство Михайлика було сповнене казковими, романтичними, незвичайними враженнями. А завдяки повісті «Гуси-лебеді летять» кожен з нас може побачити образи щирих, простих трударів, серед яких пройшло щасливе дитинство Михайла Стельмаха. Ставши дорослим, Михайло Стельмах був гарним батьком для своїх дочки та сина. Він ростив їх у доброті і любові, розповідав їм про все те, що любив у дитинстві і любов до чого залишилася у нього на все життя.
Можливо, саме тому нашому молодому поколінню так подобається творчість М. Стельмаха. Світ добрих і щирих людей, яких змалював письменник у повісті «Гуси-лебеді летять», дуже сподобався і мені. Адже мені теж випало щастя жити серед неповторної української природи, я теж маю можливість насолоджуватися запахом квітів і шелестом трав, слухати «бентежні звуки далеких дзвонів», які злітають на землю з крил тих самих казкових гусей-лебедів, що кожної весни повертаються на українську землю з далекого вирію. Я вірю, що вміння розуміти природу я пронесу через усе своє життя, як проніс його через усе життя і талановитий український письменник Михайло Стельмах.
Объяснение:
Дитинство — весела і щаслива пора. Адже в дитинстві найменші події здаються значними і великими пригодами. Так відбувається і в повісті В. Нестайка «Тореадори з Васюківки», яку я прочитав з великим задоволенням.
Це яскрава і цікава оповідь про пригоди двох товаришів під час літніх канікул. Герої твору Іван Рень та Павлуша Завгородній ніколи не скаржилися на те, що їм нудно. У них ніколи не виникало питання про те, куди себе подіти і куди прикласти свої сили. Хлопчаки постійно щось вигадували і не сиділи на місці. Їхні голови напружено працювали над тим, яку б ще цікаву «штуку утнути», і «штуки» ці виходили у них занадто добре.
Наприклад, взяти хоча б намір товаришів прокласти у селі лінію метро і зробити декілька станцій з цікавими назвами: «Крива груша», «Клуня» тощо. І це була не лише мрія, бо енергійні винахідники, не відкладаючи, узялися копати тунель, який проліг під свинарником. Але хлопці чогось не врахували і стеля тунелю не витримала п’ятипудової плямистої свині на прізвисько Манюня. Вона з тріском провалилася у вириту товаришами яму. Ця невдача примусила друзів на деякий час забути про свої витівки, але зовсім ненадовго.
Потім Ява (Іван) та Павлуша вирішили влаштувати бій биків і стати тореадорами. Кандидатуру колгоспного бугая хлопці відкинули одразу, адже його боявся навіть зоотехнік. Ще один кандидат, цап Жора, був для товаришів несерйозним суперником. Врешті-решт тореадори зупинили свій вибір на корові з дивним ім’ям Контрибуція. Та дарма, що Ява і Павлуша махали перед очами корови червоним килимком, що тягали її за вуха і штовхали — Контрибуція ніяк не хотіла ставати до бою. Тоді Ява розлютився і боляче вдарив корову по губі. Тут і почалася справжня корида: ображена корова миттєво відреагувала і невезучий тореадор опинився високо над землею. А за мить товариші щодуху тікали від Контрибуції, доки не забігли у болото, де й чекали, доки розлючена тварина не заспокоїться.
Та дозвілля непосидючих друзів обмежувалося не тільки клопотом для дорослих та їхніми витівками. Ява та Павлуша були сміливими і добрими хлопчиками. Наприклад, коли друзі почули, як у колодязі скиглить цуценя, вони одразу ж кинулися його рятувати.
Від пригод друзів та їхніх однокласників у мене залишилися незабутні світлі враження, адже книга В. Нестайка сповнена дитячими фантазіями, теплом і добрим гумором. Мабуть, і в самого автора було незабутнє та веселе дитинство, бо тільки людина, яка у своїй пам’яті зберегла найкращі миттєвості дитячих років, могла написати такий чудовий твір, як «Тореадори з Васюківки».