«Гомін, гомін по діброві» — народна пісня, «Гомін, гомін по діброві» відноситься до пісень козацьких. Цей твір розповідає про зраду козака й ставлення його родини до цього. Аналіз козацької пісні “Гомін, гомін по діброві” до підготуватися до уроку.
Риторичні запитання: «Коли, брате, з війська прийдеш?»
Повтори: «Нехай тебе…», «гомін, гомін…»; «туман поле покриває», «іди, сину, іди, сину», «мати сина проганяє», «мене, нене…»
Звертання: «Іди, сину…»; «мене, нене…»; «вернись, синку…»; «Коли, брате, з війська прийдеш?»; «візьми, сестро, піску жменю».
Метафори: «Туман поле покриває», «орда знає», «змиють дощі»; «розчешуть терни»; «висушать вітри», «мене змиють дощі.
Епітети: Густі (терни), буйні (вітри)
Пестливі слова: зіроньками; слізоньками; додолоньку; головоньку.
Объяснение:
ответ:Пісня виникла, ймовірно, у другій половині XVII століття[2]. Найстаріший варіант зафіксований на Галичині в записах Доменіка Рудницького 1713 року «Пісні різні і деякі на ноти перекладені»[3]. Срезневський і Каманін пов'язували пісню з Михайлом Дорошенком та Петром Конашевичем-Сагайдачним[4][5] часів хотинського походу. Максимович припускав дату виникнення пісні часами Петра Дорошенка, вбачаючи в Сагайдачному когось із старшин запорозького куреня[6]. Яворницький, посилаючись на Максимовича, припускав, що це був кошовий отаман, сподвижник гетьмана Петра Дорошенка Григорій Сагайдачний.[7] Датування пісні другою половиною 17 століття підтримували В. Антонович, М. Драгоманов[8], Б. Грінченко[9].
У Дрогозденкові Б. Грінченко вбачав брацлавського полковника Дрозденка; текст із збірника Доменіка Рудницького він визначав як літературний.
М. Євстахевич[10], припускала, що «Дрогозденко» — це Дрозденко, сотник, «котрий привів Дорошенкові гетьмана Задніпрянської України Брюховецького в червні 1668 р., після чого Брюховецький був убитий», а Сагайдачний — «правдоподібно, не Петро Конашевич-Сагайдачний, а Григорій Сагайдачний, кошовий отаман в 1686 р.»[11].
Існує польський варіант пісні «По широкій Україні», де замість Сагайдачного згадується київський воєвода Стефан Хмелецький, прозваний «бичем татарським» за перемоги над татарами[12].
Інші назви: «Ой на горі да женці жнуть», «Ой на горі та женці жнуть», «Ой на горі женці жнуть», «Гей, на горі та женці жнуть», «Гой, на горі женці жнуть».
З часом мелодію пісні було використано Євгеном Адамцевичем при написанні «Запорозького маршу» та оркестрою ЗПО ЗСУ у «Козацькому марші».
Объяснение:
Якось уночі, я почула шум. Підхожу до стола, а там моя чашка з чайником розмовляє!
- Ні-ні-ні! Я сплю! Треба себе ущіпнути!- тихо повила я..
- Що ти кричиш! Не має що робити, чи що?
- Ти розмовляєш? - тихо запитала я.
-Авжеш.-відповіла моя чашка. - Тільки ти.
- А чому?
- Бо ти одна не миєш мене. Я з першого дня, як ти мене не миєш, тобі кажу: "Помий мене, помий! ну будь ласка!"
- Ось чому ти сильно змінилася..-відповіла я.
- Помиєш мене тоді я стану такою, як і була!
- Добре!
Я беру чашку і її мию.
Тепер я буду мити її і більше слухати.