Народилася 31 березня (13 квітня) 1906 року в Полтаві. Дочка журналіста та письменника Дмитра Олексійовича Іваненка. Навчалася в гімназії, потім у робітничій школі. 1922 року вступила до Полтавського інституту народної освіти.
У 1926 році закінчила факультет соціального виховання Харківського інституту народної освіти, у 1931 році — аспірантуру при Українському науково-дослідному інституті педагогіки, керувала секцією дитячої літератури у Київській філії цього інституту. Була вихователькою в дитячій колонії імені Горького під керівництвом Антона Макаренка.
У 1932–1939 працювала працювала у видавництві «Молодий більшовик», у 1947–1951 роках — у журналі «Барвінок». У 1939–1957 роках мешкала в Києві у будинку письменників Роліті.
Померла в Києві 17 грудня 1997 року. Похована на Байковому кладовищі.
Відповідь:
Дружити я хотіла б, звичайно, з Федьком. Хоч він і трішки розбишака, але зате справжній і надійний друг, не зрадить, не лише в біді в скрутну хвилину, не заздрісний, не підлий.
Зате у Толика, не дивлячись на його зовнішнє благородство, негативних якостей хоч відбавляй. Він заздрить хлопцям і найбільше Федькові. Він марнославний - його так допекло за живе, коли люди на березі дивувалися спритності Федька, що він також попхався на крижину. Але не розрахував сили і власні здібності, чим і сам влип в халепу, та ще й н аразив на небезпеку інших. Він боягуз - у нього була можливість до Федькові вибратися з води, але в цей час він думав лише про власну шкуру. Зате він не готовий нести за свої рішення відповідальність, більш того, щоб уникнути покарання, він звалив свою провину на іншого. А що найбільш неприємно - він так нічого і не зрозумів.
Пояснення:
Издавна украинский и русский народы были связаны крепкой дружбой. Еще в 1653 году при Богдане мельницком, было закреплено “Навеки вместе”. Шли годы, и дружба двух братских народов росла и крепла. В концертных залах, со сцен омов культуры звучали слова:
Украины “мовос”, русской речи “слово”,
Вами Родина горда.
Украина и Россия породнились навсегда.
Казалось, этой дружбе не будет конца. Но теперь когда советский Союз распался, республики пошли каждая своей дорогой, нужно напоминать ученикам о том пути, которым шли рука об руку два великих славянских народа, о тех трудностях и радостях, которые делили сообща.
А.С. Пушкин в свое время внес большой вклад в духовную сокровищницу Украины и ее народа. Многие места в Киеве, Днепропетровске, Каменке, Тульчине и других населенных пунктах связаны с его именем.
Вот перед нами стольный Киев-град…
У могилы Искры и Кочубея стоит Пушкин. Кажется, он видит перед глазами ужасные орудия казни, звон мечей, борьбу и коварство, предательство и любовь. В Лавре стоял не тот Пушкин, радостный, звонкоголосый, озорной и веселый, дерзкий и лукавый, каким он был в Кишиневе и Каменке, а Пушкин – историк Украины с ее светлыми и радостными, темными и трагическими сторонами.
Многие стихотворения, написанные Пушкиным, связаны с Украиной, ее людьми, прекрасной природой. вот поэтому творчество великого русского поэта должно, как и раньше, служить связующим звеном, своеобразным мостиком, который бы объединял два славянских народа.
А.С. Пушкин был великим жизнелюбом, гуманистом, умел находить общий язык с дворянином и простолюдином. с человеком любой национальности.
Он запросто входил в цыганские шатры, слушал песни этого вольного племени, плясал вместе с ними. Он не возвышал себя ни перед кем.
И, помня об этом, мы должны учить детей уважать другие народы, строить свои взаимоотношения на принципах любви, согласия, дружбы и взаимопонимания.
Есть имена, известные всему миру. Они звучат сквозь столетия, как великий гимн великому народу, великой земле. Эти имена обладают даром бессмертия.
А.С. Пушкин… Наверное, трудно найти человека, который не знал бы этого имени. Поэт входит в нашу жизнь в детстве и остается в ней до конца.