Однажды мы с родителями пошли в лес собирать грибы.Мы пошли в чащу леса.Я с родителями собрала много опят,лисичек и белый гриб.И вдруг мы услышали шорох.Мы притаились,вдруг-медведь.И из кустов выходит лось.Мы испугались.Лось был большой,рогатый и необыкновенный зверь.Я никогда не видела такого лося.Он ел листья с куста.Нам он очень понравился.Он окозался дружелюбныи добрым лосем.Мы ему дали несколько грибов.Я думаю,ему понравилось.Вот такое приключение у нас случилось с лосем.
Ну ,типо того!
удачи!=-)
В українській літературі є ціла низка жіночих образів, які уособлюють вірність, красу, мужність, любов до рідного краю. Серед жіночих образів нелегкої долі, але відданих Україні, є образ Роксолани.
Уперше з образом Роксолани я познайомилась, коли дивилася з сім'єю фільм «Роксолана». У фільмі цей образ створила на екрані Ольга Сумська. І мені здалося, що Роксолана-Сумська затьмарює образ літературний, і тоді я почала уважно перечитувати роман П. Загребельного «Роксолана».
Читаючи однойменний роман П. Загребельного, я все більше і більше закохувалася в образ цієї жінки, яка боролась за свою особистість. Я вже знала, що прообразом цієї героїні була Настя Лісовська — донька священика із Рогатина. Я була сповнена гордості за наших українок, які мали добру душу, вольовий характер, були мужніми і наділеними багатим розумом.
Я уявляю, як нелегко було стати їй султаншею, адже до неї найвища влада ніколи не належала жінці. Здобувши владу, Роксолана не забуває про рідний край, намагаючись, чим може, допомагати. Хіба можна не полюбити цей образ? Образ жінки красивої, волелюбної, яка долає любов'ю і розумом усі бар'єри на своєму шляху. Ця жінка захоплює мене всім: і образом жінки — вірної дружини султана, і образом матері — як матір своїх синів, і образом господині, яка дає лад в домі, і образом жінки-друга, яка підтримує свого чоловіка, намагаючись дати корисну пораду, підтримати його душевні сили. Мені подобаються в нашій літературі образи розумних, красивих, благородних постатей, а Роксолана була саме такою. Нею пишався чоловік, її поважали і поважають не одне покоління турків, нею захоплюємося і пишаємося ми, українці, її далекі нащадки.
Ніяк, і тоді, і сьоогодні українці є егоїстами, що думають лише про себе. Кожен з нас не думає про інших і вважає, що він є обділеним у всіх план, як писав Нечуй- Левицький "у чижих руках шмат хліба завжди здається більшим".