Моя мама лiкар. Один раз вона сказала менi, що завтра пiсля школи я пiду з нею на роботу, тому що ïй потрiбна моя до Я з радiстю погодилася, тому що завжди любила такi походи з мамою. Ми йшли по заснiжених вулицях, i я думала: Що ж за до потрiбна моïй мамi? Коли ми дiйшли до лiкарнi, я зовсiм заплуталася у своïх припущеннях. Ми зайшли у свiтлий кабiнет з табличкою Свiтлова М. И., i почався звичайний день дитячого лiкаря. Мама звичайним рухом надягла бiлий халат i запросила першого пацiєнта. Це був маленький хлопчик чотирьох-п'яти рокiв. I тут я зрозумiла, навiщо мама взяла мене iз собою. Щоб читати казки — так, щоб читати казки цим маленьким заплаканим пацiєнтам Я читала, маминi руки швидко рухалися з фонендоскопом у руцi вiд дитини до медичноï карти. Дитина заспокоювалася й уже не плакала, а навiть радо посмiхався. Я читала усе бiльш виразно, i дитяча особа менi посмiхалося у вiдповiдь. Мама уважно обстежила малят i робила запису в ïхнiх картках. Так ми вiдробили всю змiну, а коли йшли додому, мама сказала мен тобi, помiчниця. I я була безмежно вдячна мамi за те, що вона дала менi можливiсть вiдчути себе потрiбноï людям. I що з того, що я лише в сьомому класi?!
"Гайдамаки" Тема: боротьба українського народу проти польсько-шляхетського панування в Україні. Ідея:зображення шляхетності українського народу на шляху боротьби, показано героїв Максима Залізняка та Івана Гонту, які незважаючи на все ідуть визволяти свій народ. Епітети: листя пожовкле, зорі червоні, ти білолиций, по синьому небу, море безкрає, ти вічний, душа жива... Порівняння: А сонечко встане, як перше вставало, І зорі червоні, як перше плили;Як над Вавілоном, над його садами;люблю розмовлять, Як з братом, з сестрою, розмовлять з тобою; Риторичні питання: Все йде, все минає — і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? Порадь мені ще раз, де дітись з журбою? Єсть у мене діти, та де їх подіти? Заховать з собою? Звертання: Сини мої, гайдамаки!Сини мої невеликі, Нерозумні діти.
Нещодавно я прочитав(ла) дуже цікаву книгу вітчизняного автора Сашка Дерманського "Танок чугайстра". У книжці оповідаються містичні події у закарпатському селі, в яких беруть участь два хлопчаки й дівчинка, яка сестра одного з хлоп'ят. Наслухавшись багато казок від своєї бабусі про чугайстрів і мавок, діти хочуть знайти цих створінь. при зустрічі з чугайстром вони не злякалися, а навпаки- знайшли багато тем для розмов із чугайстром. він виявився зачарованим парубком, який покохав дівчину, дядько якої був проти їх стосунків. дівчина втекла у ліс, а вчитель, якого зачарували в чугайстра вже пристосувався до життя в лісі. як виявилося- чугайстри не вбивають мавок і не думають навіть про це. слово за слово й зав'язалачя розмова... кожного дня діти приходили до свого нового товариша й розповідали йому багато цікавого. ось через день вже буде свято Івана Купало, в містичному селі ходить міф про квітку папороті, яка квітне у ніч цього свята та про вихід нечисті у цей день. як раз таки дітям випала місія дістати цю квітку, ось тут таки вони потрапляють у цікаві й страшні пригоди..
школи я пiду з нею на роботу, тому що ïй потрiбна моя до Я з
радiстю погодилася, тому що завжди любила такi походи з мамою. Ми йшли
по заснiжених вулицях, i я думала: Що ж за до потрiбна моïй
мамi? Коли ми дiйшли до лiкарнi, я зовсiм заплуталася у своïх
припущеннях. Ми зайшли у свiтлий кабiнет з табличкою Свiтлова М. И., i
почався звичайний день дитячого лiкаря. Мама звичайним рухом надягла
бiлий халат i запросила першого пацiєнта. Це був маленький хлопчик
чотирьох-п'яти рокiв. I тут я зрозумiла, навiщо мама взяла мене iз
собою. Щоб читати казки — так, щоб читати казки цим маленьким
заплаканим пацiєнтам Я читала, маминi руки швидко рухалися з
фонендоскопом у руцi вiд дитини до медичноï карти. Дитина
заспокоювалася й уже не плакала, а навiть радо посмiхався. Я читала усе
бiльш виразно, i дитяча особа менi посмiхалося у вiдповiдь. Мама уважно
обстежила малят i робила запису в ïхнiх картках. Так ми вiдробили
всю змiну, а коли йшли додому, мама сказала мен тобi,
помiчниця. I я була безмежно вдячна мамi за те, що вона дала менi
можливiсть вiдчути себе потрiбноï людям. I що з того, що я лише в
сьомому класi?!