Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.
Фантастичний твір Олександра Бєляєва «Голова професора Доуеля» сталв моєю улюбленою книгою після того, як я занурився в його атмосферу. У творі одна незвичайна подія слідує за іншою, ще більш дивною. Неймовірні експерименти, які проводяться вченим, описані так, що стаєш переконаним в можливості їх реального втілення. Саме тому Бєляєв для мене є найкращим російським письменником-фантастом. Я читав багато його творів, але саме цей все одно залишається улюбленим.
Дивно, що головним героєм роману є не людина, а тільки її частина – голова, як це і заявлено в назві твору. Професор Доуель – великий вчений, який ставить наукові експерименти. У нього був помічник, Керн, який не побоявся обернути смерть Доуеля собі на руку. Керн зробив операцію і відділив голову професора від тіла.
З цього моменту голова була поміщена в прозору колбу і опинилася в повній владі злого вченого. Професор був змушений допомагати своєму колишньому союзнику, а тепер ворогові, в його нових експериментах по відділенню голів і пристрої їх життя без тіла.
Керн бажав прославитися, присвоївши собі досягнення іншої людини, але за щасливим збігом обставин йому це не вдалося. Знайшлися люди, готові викрити брехуна і відкрити істину, незважаючи на всі труднощі. Так Керн був виведений на чисту воду, і правда восторжествувала, хоча це призвело до великої жертви. Позбавляючись від доказів, Керн, за до препаратів, змінив до невпізнанності голову професора Доуеля, від цього вона загинула.
Мені здається, що цей, з одного боку, розважальний роман з фантастичним сюжетом можна читати, щоб відпочити і розслабитися, але, з іншого боку, він ненав’язливо вчить однієї простої істини: правда завжди переможе.
