климко - головний герой
риси характеру клима : боязливий,
потім сміливий, мужній, совісний, винахідливий, кмітливий, любить своїх близьких і всіх людей поведінка: спочатку боїться, потім переборює поступово свій страх, здатний на сміливі вчинки заради порятунку близьких і всієї землі;
грає на скрипці стосунки з однолітками, дорослими, рідними
спочатку — не впевнений у собі, боязкий, не може дати відсіч; рідних любить, поважає, робить усе заради них
я вважаю, що климко є справжнім другом, який зможе в скрутну годину. він хоче, щоб на планеті земля панував мир і всі люди були щасливі та дружні. якби климко вчився в моєму класі, я неодмінно спілкувався(спілкувалася) з ним.
ответ:
все оповідання "білий кінь шептало" можна вважати алегорією, зміст якої — зображення епохи тоталітарного режиму, яка знищувала у людей жагу до вільного життя.
в центрі оповідання — білий кінь. чому саме білий?
із слов’янської міфології дізнаємося, що у святковому ритуалі давніх слов’ян однією з емблем був білий кінь, що біжить по небу. наші предки шанували білого коня, якого вважали священним. він уособлював світанок. наші предки вірили в те, що колісницю сонця возять білі коні. на острові ругії колись стояв храм світовида. при цій святині жрець утримував білого коня, на якому було заборонено верхи їздити, бо це був священний кінь. досі зберігся звичай: переможець-полководець в’їжджає в місто через тріумфальну арку на білому коні. на сьогоднішній день існує вислів: "на білому коні в’їхати" — тобто з’явитися де-небудь як переможець, як людина, що досягла тріумфального успіху.
для зображення особи, яка пристосовується до обставин, зраджує саму себе, письменник використав образ білого коня. це — не випадковість: саме контраст сакрального змісту образу та його життя у творі працює на розкриття ідеї оповідання.
на такому самому контрасті побудовано і словосполучення "білий кінь шетало": поряд з гордим білим конем — ім’я, яке може належали лише боягузу та пристосуванцю. зрозуміло, що походить воно від слова шепіт, шептати, притишений, приглушений.
объяснение:
"білий кінь шептало" — одне з ранніх оповідань митця, написане в ті роки, коли після століть жорстокого цензурного контролю наше мистецтво загалом (не тільки література) вперше розвивається в умовах практично повної свободи. знято будь-які обмеження. за кілька років українська література переборола тематичну неповноту, з прози зник такий жанр, як виробничий роман. зникли й теми, які за радянських часів були досить популярними: вірність комуністичній ідеології, радянський патріотизм, соціалістичний спосіб життя і т. ін. натомість розвиваються злободенні проблеми сьогодення, морально-духовне відродження нашого суспільства, з'являються твори еротичної тематики; набуває нового змісту поняття "художність літературного твору". мистецька якість художніх творів розглядається як гармонійне поєднання змісту і форми. правдивість і глибина зображення життя практично зливаються в єдине поняття.
У творі В. Близнеця “Звук павутинки” Льоньку супроводжують його друзі, образи яких є символічними. Вимріяна постать Ніни відображає людську надію, а більш реальний герой – Адам – є символом життя і неминучої смерті.
Адам має справжню жагу до життя і не втрачає її до останньої миті свого життя. Він, знаючи що ось-ось помре від малокрів”я, все ще здатен сприймати природу і маленького мрійливого хлопчика, з його неосяжною фантазією.
Ніна є героїнею більш фантастичною, вона хоч і сприймається як звичайна людина, та для Льоні залишається загадкою: чи була вона на справді, чи він її вигадав. Вона справже втілення людської надії, теж загадкової і оповитої сплетінням реальності з фантастичним.
Читаючи твір Віктора Близнеця “Звук павутинки”, я поринула у дивовижний світ, де реальне тісно сплітається з вигаданим і цим породжує певну рівновагу. Ця гармонія створює справжню красу, яка, на мою думку, має сили врятувати весь світ.
Найтонше цю красу, своїм серцем, сприймає маленький допитливий хлопчик Льонька. Його світ – це водночас викохана в мріях надія і така реальна і страшна смерть. В їх оточенні Льоня помічає найменший порух природи – звук павутинки. Це вже і є тією красою, що здатна милувати не тільки очі або слух, а й зазирає глибше – у саму душу.
Отже, найкращі фарби – це почуття людини, а природа – це картина, що ніби та павутинка сплітається з душею людини, непереможним творінням справжньої краси.