Одна людина, переживаючи якесь сильне почуття (радості, смутку, гніву тощо), під час праці або відпочинку складала текст пісні разом з мелодією. Складена нею пісня передавалася усно від одних людей до інших. При цьому до неї вносилися різні зміни: менш вдалі слова змінювалися влучнішими, одні епізоди викладалися більш детально, інші - опускалися. Удосконалювалася й мелодія. Пісня ставала змістовнішою, поетичнішою, мелодійнішою. У різних місцевостях одна й та ж пісня перероблялася неоднаково, а тому виникали її варіанти (видозміни). Майже кожна пісня має кілька варіантів. Чим більше народ любить якусь пісню, тим численніші її варіанти.
Соціально-побутові пісні — це великий масив епічних народно-пісенних творів про економічні та політичні умови життя різних соціальних груп населення, про їхню історичну роль у становленні та розвитку українського суспільства, у формуванні національних норм етики й моралі.
Соціально-побутові пісні різнопланові і за тематикою, і за сюжетами, і за мотивами, і за колоритністю образів. Для них характерне поєднання реалістичної конкретності з метафорично-символічною образністю, вони багаті на традиційні для народного епосу метафори, постійні епітети, порівняння.
Це пісні про гірку долю простого люду в умовах тоталітарних режимів, соціальну нерівність, громадські, родинні, побутові конфлікти, природне віковічне прагнення народу до волі, пошуки шляхів до кращого життя тощо.
У соціально-побутових піснях українського народу узагальнено відбився світ людських доль в усьому його різноманітті. Як писав Микола Гоголь, для України народні пісні — це все: «і поезія, і історія, і батьківські могили».
