Астрід Ліндгрен
Серед 35-ти всесвітньо відомих книг, створених письме-
Нницею, чи не найпопулярніші у всьому світі дві її книги: «Пеппі
Довгапанчоха» та «Пригоди Карлсона».
Народилася майбутня письменниця 14 листопада 1907р.
у шведській провінції Смоланд, у звичайній селянській родині, і
назвали її Астрід Анна Емілія Еріксон.
Славу письменниці принесла її перша книга – про невси-
дющю, на перший перший погляд – розбишаковату і ні на кого
не схожу, але водночас і схожу на багатьох її ровесників, та й
на саму письменницю.
Постає питання. Як це дівчисько з’явилося в уяві письме-
нниці? Тут можна відповісти прислів’ям: «Не було б щастя,
та нещастя до Коли маленькій Карін, донці Астрід
Лідгрен, було сім років, вона тяжко захворіла і лежала в ліжку
кілька довгих місяців... Щовечора вона просила, аби мама розпо-
відала їй якісь історії. Астрід Ліндгрен уже й не знала, про що
розповідати, й доня сказала: «А ти розкажи про Пеппі Довгапанчоху!» Ось так народилась ця історія.
А тепер – іще про народження одного з найвідоміших геро-
їв Астрід Ліндгрен: про Карлсона, що живе на даху. Відома річ:
діти страшенно не люблять довго лишатись вдома на самоті,
тому і вигадують собі усіляких друзів.
Одного разу маленька Карін знову попросила маму розказа-
ти історію вже про Карлсона. Мати розказувала донечці фан-
тастичні пригоди про Карлсона, та його маленького друга, якого
звали Малюк.
Я перекрнана, що дитина, яка прочитає якусь із цих двох
книжок то не покладе її вкуток, або викине, а навпаки покладе
на видне місце, щоб всі бачили, та також захотіли прочитати.
Дитина.
1. А й дитина ж то вийшла – на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне… Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе.
2. Дуже любив Чіпка казки слухати. В казках його зроду розумна голова знаходила немалу роботу. Казка була йому не вигадкою, а билицею. Не раз хлопець рівняв казку до життя, а життя до казки – і само собі міркувало, дивувалося…
3. Чіпка мав добру пам’ять: з неї ніколи не виходила думка, що він “виродок”; він ніколи не забував бабиної ради… Собі на лихо, рядом з добрими думками, у малому серці ворушилося щось недобре, невпокійне… розбуджене, воно не давало йому забутися, ніколи не прощало нікого, коли бачило яку помилку… І росло лихо в його серці – і виростало до гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні заборони…
Дорослий. (Портрет Чіпки) На перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. Чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, дек колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп’ялося тонке, як павутиння, волоссячко. Ніс невеликий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі – теж гострі; лице довгобразе – козаче; ні високого, ні низького зросту, – тільки плечі широкі та гуди високі… Оце й уся врода. Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. одно тільки в цього неабияке – дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою…