Автор невідомий
Назва «Чи не той то хміль»:
Жанр: історична пісня.
Рік написання/видання приблизно 1649
Літературний рід: ліро-епочний твір
Тема оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького — видатного українського гетьмана, його прагнення здобути волю і щастя народу в боротьбі з ляхами.
Ідея уславлення гетьмана як захисника народних інтересів.
Основна думка: народ шанує і поважає своїх захисників і тому прославляє їх у піснях.
Композиція Експозиція: розповідь про Б. Хмельницького, порівняння його з хмелем. Зав’язка: застереження гетьману — перед битвою з ляхами не пити Золотої Води. Кульмінація: перемога над ворогом. Розв’язка: «Утікали вражі ляхи…».
Художні засоби Метафори: «Хміль в’ється, грає, кисне», «становили хати». Епітети: «Золота Вода», «хороша врода». Гіпербола: «Гей, поїхав Хмельницький К Золотому Броду,— Гей, не один лях лежить Головою у воду». Повтори: «Чи не той то хміль?», «Ой, той то Хмельницький», «…вражі ляхи». Риторичні запитання: «Що коло тичини в’ється?», «Що по ниві грає?», «Що у пиві кисне?». Гетьмана Богдана Хмельницького показано сміливим воїном, розумним стратегом, полководцем який у боротьбі спирається на широкі народні маси що підтримують його На другому плані в пісні – поляки-загарбники які змальовані в зневажливо-сатиричному дусі. Історичною основою пісні «Чи не той то хміль» стала перша перемога козацького війська під проводом Богдана Хмельницького у Визвольній війні 1648—1654 рр. битва під Жовтими Водами. Проти війська Речі Посполитої виступили козацькі загони та їхні союзники-татари. Тріумф під Жовтими Водами надихнув український народ на звитяжну боротьбу проти соціального та національного гноблення, уселив упевненість у звільненні з неволі. У кожному рядку пісні відчувається захват Б. Хмельницьким: ляхів рубає, не один лях лежить головою в воду. Пісня ідеалізує гетьмана, бо бачить у ньому захисника народних інтересів. Автор уболіває за свого улюбленця й закликає його бути обачним: Не пий. Хмельницький, дуже Золотої Води, тобто не заспокоюйся, пильнуй. Силу й відвагу Б. Хмельницького змальовано гіперболізовано, він не боїться 40-тисячного польського війська. Що ж робить його таким упевненим у своїх силах? Підтримка козацького війська та союзників-татар: За собою великую Потугу я знаю. Іще й орду татарськую За собой веду. У пісні змальовано ганебну втечу польського війська, смерть ворогів. Ці рядки звучать сатирично й виражають зневажливе ставлення народу до загарбників: втікали вражі ляхи — Погубили шуби…. лежать після бою, вищеривши зуби, їли ляхів собаки І сірії вовки. Ось така помста народу своїм кривдникам.
Тарас Шевченко завжди з особливою любов’ю ставився до своєї неньки-України. Саме це особливе ставлення до Батьківщини відбилось на творчості видатного письменника. Великий Кобзар цікавиться не лише майбутнім України, а й минулим. Він знає, що минуле у його Батьківщини було величне. А якщо створити поезії про минулі успіхи українців, то це до на думку письменника, збудити патріотичні почуття і у його співвітчизників. В творах «Іван Підкова», «Гайдамаки», «Гамалія» автор оспівує силу духу нашого народу, його мужність та здатність до боротьби. Цими творами автор проголошує думку про те, що не варто забувати своє героїчне минуле.
Як боліло серце письменника за долю України, за її майбутнє, про що говорять рядки «Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, Заплаче серденько!». Свої патріотичні ідеї Шевченко відтворював у творах «І мертвим, а живим», «Сон», «Тарасова ніч» та багатьох інших. Трепетні почуття мав Кобзар до Батьківщини. Чого варті лише його слова: «Нема на світі України, немає другого Дніпра!». Тарас Шевченко – справжній патріот, який захоплюється своєю країною, співчуває їй, виборює для неї право на ліпше життя, поневіряється разом з нею.