Читаючи твір Віктора Близнеця "Звук павутинки", я поринув у дивовижний світ, де реальне тісно сплітається з вигаданим і цим породжує певну рівновагу. Ця гармонія створює справжню красу, яка, на мою думку, має сили врятувати весь світ.
Найтонше цю красу, своїм серцем, сприймає маленький допитливий хлопчик Льонька. Його світ - це водночас викохана в мріях надія і така реальна і страшна смерть - дівчинка Ніна і науковець Адам. В їх оточенні Льоня помічає найменший порух природи - звук павутинки. Це вже і є тією красою, що здатна милувати не тільки очі або слух, а й зазирає глибше - у саму душу.
Отже, найкращі фарби - це почуття людини, а природа - це картина, що ніби та павутинка сплітається з душею людини, непереможним творінням справжньої краси.
Привіт, Льоню!
Я давно мріяв тобі написати листа і ось нарешті наважився. Я хочу висловити своє захоплення твоїм сприйняттям навколишнього світу, такого чарівного, безмежного і таємничого. Ти напевне і не уявляєш, як цікаво було мені дізнатися про казкового чоловічка народженого крапельками, про Сопуху і твоє сонячне кіно. Зараз мені здається, що я і сам став помічати ці тонкі порухи природи, навіть не поглядом або слухом, а серцем. Вся краса навколишнього світу для мене сплітається в щось гармонійне і казкове, а коли все затихає, то до мене доноситься ніжний звук павутинки...
Я щиро вдячний тобі, Льоню, що ти навчив мене цінувати справжню красу. Я сподіваюсь, що після того, як ти прочитаєш цей лист, ми станемо справжніми товаришами. Тому що разом пізнавати світ набагато цікавіше. І я також плекаю мрію про зустріч із твоєю подругою - Ніною, разом ми були б чудовою компанією.
Всього найкращого.З нетерпінням чекаю відповіді. З повагою, ...!
