Жага наживи — це серйозний недолік характеру, який призводить до погіршення стосунків із оточуючими людьми. Також, на мою думку, жадібні люди дуже нещасливі, адже сенс їхнього життя — це накопичення статків, причому процес цей ніколи не припиниться. Їм завжди не вистачає ще однієї копійчини. Усе життя для них обертається навколо капіталів і заощаджень. Вони впевнені, що за до грошей можна вирішити будь-яку проблему, бо гроші — всьому голова.
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» намагався довести протилежне. Незважаючи на те, що комедія була написана ще 1890 року, вона досі не втрачає своєї актуальності. Адже й сьогодні не рідко можна зустріти людей, для яких гроші — це сенс існування.
У комедії таким героєм виступає Герасим Калитка. Спершу він був хорошим господарем. Так можна сказати тому, що він турбувався про своє господарство, хотів його примножувати, намагався зробити якнайкраще для себе та своєї сім’ї.
Він мріє про добробут своїх дітей, про щасливе та мирне життя в достатку. Заради цього головний герой багато працює, шука втілити в життя свої мрії. Він, як справжній господар, любить землю, дбає про неї.
Але згодом жадібність перетворюють доброго хазяїна на ненажерливого матеріаліста. З метою збагачення чоловік скоює все більше й більше злочинів, вплутується в афери. Руйнуються також і стосунки між членами родини: Калитка підіймає руку на дружину, хоче одружити сина проти його волі. Герой також заводить зв’язки із сумнівними особами, наприклад, Гершком, який потім і обманув наївного Калитку.
Чим далі до розв’язки, тим гострішим стає сюжет. А наприкінці твору Герасим вирішує накласти на себе руки. Це здається йому кращим ніж понести таку велику матеріальну втрату. Але читач розуміє, що через багатство (або ж нестатки) не варто замірятися на власне життя. Бо гроші — далеко не найголовніше в житті людини. Існують речі, які в більшій мірі змогли б зробити чоловіка щасливим.
Таким чином, комедія Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч» доводить нам, читачам, що гроші — це не гарантія людського щастя. На світі є важливі речі, яких не купиш за гроші: здоров’я, дружба, кохання, добре ім’я, людська честь та гідність. Тому, я вважаю, що гроші не забезпечать людині успіху.
Ще давньогрецькими філософами закликали сучасників «пізнай себе самого», а Григорій Сковорода цю ідею розвинув далі. Він стверджував, що пізнати себе треба для того, щоб виявити свої здібності, усвідомити свої особливості характеру, фізичні й розумові можливості. В свою чергу, це потрібно для того, щоб обрати «сродну працю» - відповідний рід трудової діяльності, який найбільше підходить даній людині, що є важливою умовою щастя. З цією думкою і зараз, через більш ніж двісті років, не посперечаєшся - все так і є.
Григорій Сковорода вважав природу основою життя людини, головною життєвою силою. На думку Сковороди, для людини надзвичайно важлива свобода. Він стверджував, що справжню цінність людини визначають її внутрішні якості, такі як розум, великодушність, милосердя, справедливість, а не зовнішні, наприклад, багатство. І хто з цим не погодиться зараз?
"Святість життя полягає в робленні добра людям", - писав Сковорода. З служителями культу, однак, у нього були складні відносини, бо Сковорода не любив лицемірства. Він спирався у своїй філософії на Біблію, але повставав проти мертвої церковної схоластики. Сковорода стверджував: "Вірити в Бога не значить — вірити в Його існування, а значить — віддатися Йому та жити за Його законом." Це було правдою за його життя і є правдою тепер, як і ща багато ідей, що були виказані цим великим філософом.