У думах найчастіше оспівуються визначні події нашої історії і висловлюється захоплення народу видатними історичними діячами.
Я прочитав багато народних дум, але найбільше мені сподобались ті, в яких прославлено воїнів-козаків, захисників своєї Вітчизни. Це думи про козака Голоту, а також Самійла Кішку. Мене захоплює весела вдача та сміливість козака Голоти, який не боїться гуляти полем килійським поблизу татарського міста Килій та перемагає у битві татарина.
Мені дуже подобається Самійло Кішка. Цей розумний і хоробрий козак має справжні риси воєначальника. Він наперед передбачає вчинки ворогів. І завдяки цьому ним організовано повстання на галері та набіг козаків на турків-яничар у Козлові.
Мені хотілося б, щоб для цих героїв здійснилися останні слова Самійла Кішки:
Слава не умре, не поляже!
Буде слава славна
Поміж козаками,
Поміж друзями,
Поміж рицарями,
Поміж добрими молодцями!..
Українська мова вважається однією з самих мелодійних мов світу. Однією з самих співучих націй в світі вважаються українці. Вони співають не тільки в святковий день чи на весіллі. Горе та розбите серце теж виливається в піснях. Взагалі, українська нація дуже співуча.
Визначною особистістю в пісенній культурі стоїть Маруся Чурай. Багато пісень цієї поетеси стали народними. Мабуть, немає українця, який не чув би хоча б одну пісню Марусі. Її тексти відображують жіночі почуття.
Біографія цієї жінки оповита таємницями та загадками. Немає ніяких документальних фактів, що підтверджували б її існування. Та дослідники фольклору наполягають, що така історична особистість все ж таки існувала.
Маруся Чурай жила в сімнадцятому сторіччі в Полтаві. Вона була дочкою козака. Дівчина була закохана в парубка Григорія та матір хлопця була проти їх відносин. Він пішов на війну, а Маруся чекала свого коханого. Коли Григорій повернувся, то одружився на іншій в угоду своєї ненці. Глибока рана в душі дівчини не давала їй спокою. Вона загорілася ідеєю помсти. Тоді Маруся заварила зілля та отруїла свого коханого. Деякі літературні джерела пояснюють, що Григорій сам випив отруту, бо дівчина приготувала її для себе.
Спрага помсти змінилася тяжкою втратою. Дівчина весь свій біль виливала в пісні. Саме непрості взаємовідносини між чоловіком та жінкою будують основу всього пісенного шляху поетеси.
Пісня «За світ встали козаченьки» є автобіографічною. Маруся в ній описує як проводжала Григорія на війну. Пісня показує відношення матері до сина, а також тепле відношення хлопця до своєї дівчини. Він просить матір піклуватися за дівчиною наче за своєю дитиною. Маруся описує, як саме їй було важко того дня і що вона «виплакала всі очі».
Страждання, очікування та переживання дівчини описані в пісні «Віють вітри, віють буйні». Зі стихією дівчина порівнює свої думки та передчуття чогось тривожного.
Трагічне завершення відносин відображене в пісні «Ой не ходи Гриша». Вона застерігає Григорія про наслідки своїх страждань. В цій пісні Маруся нагадує про зілля та зізнається в гріху. Вона вважає, що саме помста є гідною нагородою за вчинки хлопця.
Пісні Марусі Чурай дуже цікаві та являють собою зразок української пісенної культури. Багато українських видатних письменників використовували їх в своїх творах. Вклад поетеси в культуру України неоціненний.
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (No Ratings Yet)
http://ukrtvory.ru/tvir-na-temu-pisni-marusi-churaj.html
країнська літературна спадщина дуже багата на різні пам’ятки. Більшою частиною вони припадають на фольклор, тобто народну творчість, а також на церковну тему. Звісно, це справедливо лише для певного історичного періоду, але і виключати таку парадигму також не можна. Лише з сімнадцятого, та навіть радше вісімнадцятого століття в тогочасній Україні почали з’являтися твори за певним авторством, що користувалися великою популярністю.
Якщо говорити про тринадцяте століття, а саме про цей період іде мова, коли обговорюється розповідь «Про Прохора-чорноризця», конкретного авторства ще не було. Тож ми не можемо знати, хто саме написав Києво-Печерський патерик. Останній є оригінальною пам’яткою староукраїнською писемності, та являє собою зібрання житій святих.
Одним із найвизначніших, є звісно вже зазначена розповідь. Вивчають саме її, позаяк вона найбільш адаптована в літературному сенсі. Загалом же, це просто церковне описання життя однієї людини, що в певний період свого життя вирішив піти у монастир. Саме в Києві він отримав постриг, та разом із ним нове ім’я – Прохор. Особливістю його служіння Богу був крайній аскетизм. Якщо звичайні монахи живуть на хлібі та воді, то ця людина обходилася лише лободою. Звісно, ця рослина не росте цілий рік, тому він робив певні запаси. Побачивши його неабияку мужність у поглядах, Бог перетворив гірку лободу на солодку їжу.
В часу, коли Київ був охоплений голодом, саме цей ченець годував усіх нужденних. Але горе було тим, хто намагався красти хліб у божої людини. Смаку він тоді набував гіркого, неначе полинного. Також, цікавою є історія про сіль – Прохор отримував її, перетворюючи з попелу. А коли князь задумав відібрати так багатство, та знову обернулася попелом.
Невідомо, чи істинна ця розповідь – забагато часу пройшло з тринадцятого століття. Але ця розповідь про святу людину може багато чому навчити, бо є прикладом відмови від буденності та егоїзму, на перевагу до цього оспівується жертовність та співчуття, що і є визначними для кожного, хто присвятив своє життя служінню Богу.
Мова, що використовувалася для написання – типова для того часу. А тому сучасному читачу достатньо нелегко прочитувати всі релігійні обороти.