Що слово – то наука. Це про народну мудрість. Що може бути краще за фольклор, який був, є і буде найкращим порадником?
Сьогодні я хочу розповісти про неоціненні коштовності українського народу – прислів’я і приказки. Це короткі влучні вислови – звід правил, яким людина має керуватися у повсякденному житті. Вони не констатують якийсь факт, скоріше рекомендують, застерігають, схвилюють і засуджують.
В прислів’ях не має готового вирішення якоїсь проблеми, а тільки порада, і поштовх до роздумів. Прислів’я і приказки цінні не лише через те, що в них ховається авторитет наших предків, а й тому що вони зачіпають практично кожну ділянку життя пересічної людини, її побуту, принципів її існування.
Тут можна знайти до у вирішенні практично будь – якого життєвого питання, будь – то значення розуму в нашому житті, правда і неправда, любов, праця, добро і зло, розум і неуцтво, здоров’я, родина, гроші і т. д.
Поради, що є у прислів’ях та приказках підійдуть усім. І старим, і молодим і ще зовсім юним. Ось наприклад прислів’я про наші вчинки: « Посієш вчинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю». Тобто твоя доля напряму залежить від твоїх вчинків і лише тобі вирішувати якою вона буде – щасливою чи нещасною, адже якщо ти будеш доброю і чуйною людиною і чинитимеш відповідно, то і люди будуть відноситись до тебе добре і доля буде щасливою.
Або прислів’я, яке також дуже мене вразило, про виховання дітей: «Боги й діти живуть там, де їх хвалять». Тобто, якщо дитину люблять, то вона виросте щасливою і успішною. Про моральне виховання: « Правдою весь світ зійдеш, а неправдою ані до порога», тобто завжди потрібно говорити правду, якою б вона не була.
Фольклор можна використовувати навіть у психотерапії. Усна словесність може лікувати душу. Чули: «Нема зле, щоб не вийшло на добре»? Тобто людина сама уже може себе підбадьорювати і налаштовуватись на позитив. Ми і справді не знаємо, що в перспективі ця «чорна», на нашу думку, подія принесе.
«Гарна, як ружа», «Міцний, як мур», «Ліниві, як мухи», «Життя, як у казці», «Довірливий, як пес», «Хитрий, як лис», - таких порівнянь є тисячі. Одне-два речення, а мудрості як в цілій книжці!
Короткі влучні вислови є в кожної країни, але український фольклор – неповторний!
Україна — благословенний край. Буяють тут зелені сади, наповнюють груди вільним повітрям безмежні степи, пливуть із минулого в майбутнє могутні річки, зливаються з горизонтом золоті хлібні лани. Здається — кращого немає Нічого в Бога, як Дніпро Та наша славная країна...В Україні, славній своєю красою, народився Тарас Григорович Шевченко — великий український народний поет. У тяжких кріпацьких злиднях минало його дитинство. Але була в маленького Тараса мати з люблячим серцем, був батько з лагідними очима, дідусь з мудрими розповідями про героїчне минуле рідного краю: Село на нашій Україні — Неначе писанка село, Зеленим гаєм поросло... Сам Бог витає над селом.А потім не стало рідних. Хлоцець-сирота опинився в чужому холодному Петербурзі — не стало й Батьківщини . Спогади про рідний край, щира любов до нього, тута за Україною зустрічаються у віршах молодого поета. Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, Заплаче серденько!Опинившись у засланні, Шевченко линув думкою в рідні місця. Ходив берегом мертвого Аральського моря, а очі бачили розкішну природу України: Тихесенько вітер віє, Степи, лани мріють, Меж ярами над ставами Верби зеленіють.Як не вистачало Шевченкові, насильно відірваному від України, її зелених гаїв під блакитним небом, пахощів квітучих садів, співу соловейка під золотими зорями, величного спокою замріяних могил! З яким розпачем поет, закинутий злою долею в чужі казахські степи, промовляв: «0 доле моя! Моя країно! Коли і вирвусь з цієї пустині? » Після заслання Шевченкові не дозволили оселитися в Україні. І лише після смерті Тарас Григорович, для якого не було «на світі України», не було «другого Дніпра», назавжди повернувся на свою прекрасну омріяну Батьківщину. Т. ШевченкоТарас Шевченко — це один з найперших українських поетів, сила таланту якого, породжена народною творчістю та самим строєм народного самопочування, вповні була спрямована на піднесення й розкриття глибокого духовного життя своєї нації. Недарма поет став справжнім символом української культури, символом національного патріотизму, символом самої української літердтури. Провівши велику частину свого життя за межами Батьківщини, Великий Кобзар усім своїм серцем належав тільки їй, замученій і гнобленій, але гордій і духовно незалежній. Із надзвичайною переконливістю поет звертається до своїх сучасників і нащадків: Свою Україну любіть, Любіть її... Во время люте, В остатню тяжкую минуту За неї Господа моліть.Цей заклик відображає саму внутрішню сутність світовідчування Тараса Шевченка, його ставлення до Батьківщини. Поет бачить її прекрасною землею, яка, на жаль, стала землею страждання. Тому й змальовує Україну такою різною — то замріяно прекрасною, то занедбаною й скривдженою, ніби втрачений рай. Справжнім шедевром лірики поета, в якій з надзвичайною силою виявляється його любов до рідної країни, є його вірш «Садок вишневий коло хати». У цій поезії Шевченко закладає притаманне його народові уявлення про ідеальний світоустрій, сутність якого — у родинному ладі, житті, заснованому на потягах серця, гармонійному зв'язку людини з природою і Богом, урівноваженні духовного і матеріального начала в людському житті. Тому в змальованому Шевченком світі бачимо село і гармонійне родинне коло на тлі прекрасної української природи. А ось інший пейзаж — омріяна в спогадах рідна країна, яку поет уявляє земним раєм, землею обіто-ваною: Розкажи, як за горою Сонечко сідає, Як у Дніпра веселочка, Воду позичає. Як широка сокорина Віти розпустила... А над самою водою Верба похилилась...Та серед таких елегійних пейзажних рядків усе частіше зустрічаються зовсім інші картини — змалювання землі горя й біди. У таких поезіях Україна постає ніби живою істотою — скривдженою жінкою-матір'ю, окраденою злими людьми. І поетові болить її доля більше, ніж своя власна: Як Україну эли люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую збудять... Ох, не. однаково мені. Так, поет не думає про те, чи буде він сам визнаним на Батьківщині поетом, чи запам'ятають і зрозуміють його, і він з болем зізнається: Мені однаково: чи буду Я жить на Вкраїні, чи ні, Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігах на чужині, — Однаковісінько мені...Т. Шевченко віддає свою долю й щастя заради щастя Батьківщини, мріє про її добробут і волю. Майбутнє своєї країни вбачає в духовному піднесенні, в осмисленні своєї історії, свідомому ставленні до себе як представника української нації. Тому він звертається до своїх земляків із пророчо-закличними словами: Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь.Справді, тепер, коли прийшли часи політичного й духовного звільнення нашої Батьківщини, ми розуміємо, що її майбутнє залежить від кожного з нас, від того, наскільки ми змогли усвідомити себе українцями, а цю землю — своєю єдиною рідною землею. І слова Шевченка звучать для нас ніби духовна настанова, заповіт, значення якого не стирається з плином століть.
Ще з дитинства наші батьки привили нам любов до казок. всі ми пам*ятаємо теплі вечори, коли ще дітьми засинали під милий голос неньки. аналізуючи всі казки, можна дійти висновку,що всі вони поділяються на веселі і сумні." чому одні казки веселі, а інші сумні?" -запитаєте ви.я вважаю, що це залежить від притаманній кожній людині потребі різноманіття. наприклад, в дитинстві я читала казку"червона шапочка" і я знала що вона закінчиться добре. до цьогож ряду належить "попелюшка" "білосніжка! та з віком мені почалинабридати так звані "хепі енди". і серце захотіло чогось нового. зацікавити людину можна у тому випадку, коли вона не знвє кінцівку історії. і тут почали появлятися сумні казки. казка,як відомо, вчить чогось людину. і не має насвіті людини у якох все життя пройшло без проблем. так от , поява сумних казок пов*язана з потребоюлюдини різноманітності я вважаю, що автори казок намагаються зробити свої твори трохи наближеними до життя читачів. а життя як відомо має як білі так і чорні полоси.
Сьогодні я хочу розповісти про неоціненні коштовності українського народу – прислів’я і приказки. Це короткі влучні вислови – звід правил, яким людина має керуватися у повсякденному житті. Вони не констатують якийсь факт, скоріше рекомендують, застерігають, схвилюють і засуджують.
В прислів’ях не має готового вирішення якоїсь проблеми, а тільки порада, і поштовх до роздумів. Прислів’я і приказки цінні не лише через те, що в них ховається авторитет наших предків, а й тому що вони зачіпають практично кожну ділянку життя пересічної людини, її побуту, принципів її існування.
Тут можна знайти до у вирішенні практично будь – якого життєвого питання, будь – то значення розуму в нашому житті, правда і неправда, любов, праця, добро і зло, розум і неуцтво, здоров’я, родина, гроші і т. д.
Поради, що є у прислів’ях та приказках підійдуть усім. І старим, і молодим і ще зовсім юним. Ось наприклад прислів’я про наші вчинки: « Посієш вчинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю». Тобто твоя доля напряму залежить від твоїх вчинків і лише тобі вирішувати якою вона буде – щасливою чи нещасною, адже якщо ти будеш доброю і чуйною людиною і чинитимеш відповідно, то і люди будуть відноситись до тебе добре і доля буде щасливою.
Або прислів’я, яке також дуже мене вразило, про виховання дітей: «Боги й діти живуть там, де їх хвалять». Тобто, якщо дитину люблять, то вона виросте щасливою і успішною. Про моральне виховання: « Правдою весь світ зійдеш, а неправдою ані до порога», тобто завжди потрібно говорити правду, якою б вона не була.
Фольклор можна використовувати навіть у психотерапії. Усна словесність може лікувати душу. Чули: «Нема зле, щоб не вийшло на добре»? Тобто людина сама уже може себе підбадьорювати і налаштовуватись на позитив. Ми і справді не знаємо, що в перспективі ця «чорна», на нашу думку, подія принесе.
«Гарна, як ружа», «Міцний, як мур», «Ліниві, як мухи», «Життя, як у казці», «Довірливий, як пес», «Хитрий, як лис», - таких порівнянь є тисячі. Одне-два речення, а мудрості як в цілій книжці!
Короткі влучні вислови є в кожної країни, але український фольклор – неповторний!
Тут вот прочитай и выпиши что надо